Сага про олію або причина і наслідок
Напевно,
зараз для певної частини населення України роман Булгакова «Майстер і
Маргарита» став таким же ненависним, як
і за часів совка. Тоді він був заборонений цензурою і ходив по руках у вигляді
машинописного передруку, де доводилося розбирати його текст в четвертій копії.
Принаймні, авторові дісталася саме така копія…
Росія
– Абсолютне Зло, яке треба негайно знищити.
*
Воно
і зрозуміло, в Московії він, та ще «Собаче серце» вже пішли під заборону, оскільки такій же
частині населення ці романи дуже боляче смугують по нервах своїми впізнаними
образами. Власне кажучи, в цьому немає нічого нового, товариш Хітлер, як і
товариш Сталін вилучали з обороту літературу, яка могла б показати, що король, –
голий.
Ось
і частина нашої публіки теж дуже не хоче впізнати в своєму обличчі Шарікова, в «бидлячій»
частини цього шару суспільства, або Берліоза з Ліходєєвим – це для «інтелігенції»,
особливо – «творчої». А ще краще – взагалі забути про ці письмена, ніби і не
було їх. Зміг же їх забути режисер «Собачого серця», майже повністю «сплагіаченого» з італійського фільму, і стати поборником
антипода героя роману. Або перекуватися, як автор фільму «Убити дракона», в ярого поборника цього дракона, вихваляючи
його з піною біля рота. Але то – таке.
В
цьому випадку цікавий маленький епізод про трамвай і масло. Це коли Воланд
пояснював, що нічого випадково не відбувається і все має причинно-наслідкові
зв'язки. Інша справа, що багато хто не вміє або не хоче бачити ці зв'язки або
думати про них. Ось і товариш Берліоз не думав ні про це, ні про попередження
Воланда, зроблене просто за кілька хвилин до смерті. Для нього Аннушка, олія,
трамвай і комсомолка, що управляє їм, не мали ніякого значення, що не
перешкодило йому посковзнутися, впасти під трамвай і залишитися без голови. Так
буває завжди, коли пацієнт йде в світ ілюзій або марень. Йому там добре і
зручно, поки ці марення не натрапляють на об'єктивну реальність. Так діти, в
параноїдальній схемі «Синій кит»,
вважали, що можуть піти в іншу реальність, якщо повірять в неї. Вони
крокували з даху і через пару секунд перетворювалися на роботу для
патологоанатома. Що там у них трапилося з китом й іншою реальністю – вже нікому
невідомо, а те, що з цією реальністю все кінчено – очевидно.
Але
в останньому випадку з китом, причина і наслідок розділені всього кількома
митями, і ті, хто це бачив з боку, не мають сумнівів в тому, що людина тільки
що загинула тому, що зробив крок з даху, і не важливо, який дур в його голові
змусив це зробити. Інша справа, коли причина і наслідок рознесені в часі, тоді
можна придумати якусь іншу причину гучній розв'язці. Але якщо розібратися без
бажання повісити провину на когось іншого, то причину цю легко знайти і
побачити ту саму нитку причинно-наслідкового зв'язку, який привів до помітного
або навіть фатального підсумку. У 2014 році хтось Олег, житель міста
Севастополь, вітав «русскую вєсну» і
напевно – голосував на «референдумі» за
відділення від України і приєднання до Московії. Напевно він думав, що житиме
краще, житиме веселіше. Принаймні, він думав, що гірше не буде. Будь то інакше,
він або намагався б якось цьому протистояти, або виїхав з окупації, як це
зробили багато жителів його міста. Але тоді він особисто розлив олію, на яку
наступив через п'ять років.
Крим
дійсно став схожим на Московію, але не так, як він собі це уявляв в своїх
інфантильних фантазіях, а так, як це є в об'єктивній реальності. Загалом, десь
в севастопольському шинку, група дагестанців запропонувала йому станцювати
лезгинку. Справа нікчемна, росіяни знаю, що краще станцювати, ніж потім
публічно вибачатися або ще щось гірше. До речі, це знають і деякі громадяни
України, які вже вибачившись один раз, в наступний – танцюватимуть лезгинку зі всією своєю
пролетарською ненавистю.
Але
Олег – відмовився. І то сказати, Севастополь – місто «військово-морської слави»
й таке інше, а севастопольці ж на коліна не встають і таке інше. Загалом,
дагестанці зарізали Олега. Просто і нехитро – штрикнули ножем в живіт і він
стік кров'ю до приїзду швидкої. А причинно-наслідковий зв'язок тут простий. Не
закликай він, і такі як він «русскій мір»,
він би й не прийшов, зокрема – зі своєю лезгинкою. Олег був би живий і
ростив своїх двох маленьких дітей. Але він розлив олію.
Схоже на те, що у нас теж є багато
охочих розлити олію. Дофіга олії.
Жодної пощади, жодного голосу російськім
окупантам, їхнім запроданцям та посіпакам.
Росія – Абсолютне Зло, яке треба негайно
знищити.
Коментарі
Дописати коментар