Міжнародна агенція глобального нагляду. Василь Федорів: Україна має бути завжди.

Візит Путіна до Макрону пройшов так успішно, що у російських журналістів, які документували подію, від записаного згоріли ноутбуки. Ні, серйозно, я зараз не жартую і не іронізую: Москва. 29 травня. INTERFAX.RU – Декілька журналістів, прибулих до Парижа для освітлення російсько-французької зустрічі на вищому рівні, залишилися без апаратури через стрибок напруги у прес-центрі Версаля. Збій в електромережі привів до того, що у деяких російських телевізійних і радіожурналістів згоріли ноутбуки і зарядні пристрої для телефонів. Співробітники палацу пояснили те, що трапилося «ветхістю комунікацій» у Версалі. Це реально досягнення, оскільки, як знають навіть діти, у всіх ноутбуків є зовнішні блоки живлення, тому у разі стрибка напруги у гіршому разі погоріли б ці самі зовнішні блоки. Але напруга у Версалі була така, що спопеліла буквально всю російську оргтехніку, через що лоялістська преса освітлює зустріч, яка відбулася, у мінімальному режимі (замість того, щоб сурмити про «прор

Почитаємо, що з цього приводу думає військовий злочинець Ігорь Стрєлков (Гіркін): Готуються. Як завжди – не до того, що буде. Влада завжди чекає «бунту знизу». А скидають її практично завжди ті, хто до неї самої і входить – у «свята святих». У березні 1917 року видатну роль в успіху заколоту зіграв двоюрідний брат Пануючи – вів. князь контр-адмірал Кіріл Владіміровіч. І ще купа високопоставлених придворних, командувач Північно-західним фронтом улюбленець Царя – ген. Рузскій і інший його улюбленець – начальник штабу  Ставки   (друга особа в армії) – ген. Алєксєєв. У 1991 році змова дозріла і реалізувалася прямо усередині Політбюро ЦК КПРС... І тепер все буде рівно так само. І ніяке підпорядкування військових поліцейським не допоможе. ПЕРЕДБАЧЛИВІСТЬ ЧЕРВОНОГО РІВНЯ «З'єднання і військові частини Збройних сил Російської Федерації, інші військові формування і органи можуть бути передані в оперативне підпорядкування командувача округом для виконання завдань, покладених на

Не збираюся писати про «арбатського хлопчика»: коги не схильні до стадних маній. Поділюся думками про найважливіше на сьогодні. Про те. Що дійсно важливе для нас.  *** Обговорювати «арбатського хлопчика» – це якраз прийом відвернення мас від насущних проблем силами медіа-машини владу маючих. Одна жовта газета вже написала про те, що ця «подія розколола націю». Та довбешку вона вам розкололо, піарники! Обговорювати виверти безнадійно богемної сімейки, що жене дитину читати вірші на Арбат, а мачуха видає себе за сусідку. Ви в якій божевільні це знайшли? Типовий прийом наших верхів: як тільки вони зануряться по вуха в економіці або проваляться в зовнішній політиці – шукається яка-небудь нісенітниця, навколо якої чиняться «бурхливі дискусії». Чи поховати Леніна? Чи влаштовувати парад на 9 травня. Максим Калашников рекомендує побратимам по розуму знущатися з цього і говорити про головне. Кремлівська пропаганди все більш опускається на рівень кретинізму. *** А зараз – про головний. Намі

Багато хто із українських «патріотів» й навіть патріотів полюбляють бідкатися з приводу ситуації в Україні. На цьому тлі вельми корисним буває почитати як оцінюють поточну ситуацію в Російській Федерації питомі вороги України, тобто реальні вороги, які проти неї воювали. Одним з таких активних та ідеологічно вмотивованих ворогів є Ігорь Івановіч Гіркін (Стрєлков) – людина яка керувала реальними діями щодо захоплення Криму та забезпечила збройний заколот на теренах Луганської та Донецької областей. Тож слово ворогу України: «Є в мережі такий «міський варіят» – Шнуровскій, який багато років невпинно захаращує всі ресурси довжелезними онучатами своєї «ідеї-фікс» – «еволюційного маршу». (До речі – ідея не така вже і дурна, але абсолютно, в наших умовах, нереальна і тому не варта уваги). Зібравшись писати нижче приведений текст, зловив себе на думці, що (якоюсь мірою) уподібнююся цьому персонажеві – оскільки вимушений «товкмачити» одне й теж вже другий рік. Але нікуди не подінешся – пи

Успіхи дойчів в Австрії та Чехословаччині мали наслідком глобальний психоз вельми корисний Третьому Райху.  З 1938 року дойських агентів, диверсантів та п’яту колону бачили всі й скрізь! Причому самі «демократичні суспільства» генерували жах без участі власне Дойчланду як такого. Цей жах гарно доповнював страх перед ударами Люфтваффе.     У Франції в кінці тридцятих років виходить кілька книг, які наперед й наввипередки сіть паніку у суспільстві. P.Dehilotte в бестселері «Gestapo» стверджувавл, що в світі діють двадцять тисяч відмінно підготовлених агентів Дойчланду. Вони, мовляв, створюють склади зброї в Палестині и наводнили Францію, користуючись при цьому мініатюрними передатчиками, які настільки малі й плоскі, що їх можна сховати у кишені пальта або навіть жилету. Це була відверта й очевидна маячня – тоді радіопередавачі працювали на громіздких й крихких лампах, найменші з них мали розмір добрячої валізи, а портативні радіостанції з’являться тільки с винаходом напівпровідникових т

Українці спромоглися подолати режим, який здавався непереможним ще чотири роки тому. Перемогли завдяки волі достатньої кількості звитяжців, які спромоглися само організуватися й діяти на межі неможливого. Це дуже важливо вміти діяти на межі неможливого. Але нація, держава не можуть постійно жити в стані надзвичайної мобілізації. Нація, держава мають створити інституції, які забезпечать можливість розвитку у всіх напрямках, можливість швидкої мобілізації ресурсів у разі необхідності й головне можливість передбачати внутрішні та зовнішні загрози й вчасно та відповідним чином на них реагувати. Зрозуміло, що наддержава СРСР, частиною якої Україна була більше сімдесяти років, таких інституцій очевидно не мала, бо як би мала то існувала би й досі. Такі інституції є у З’єдинених Державах Америки, Китаї, Індії, ісламських країнах, ці держави мають стратегічні довготривалі цілі. Чи має їх Україна? Зауважимо, що ми не одні такі безголові. Керівництво СРСР просто не уявляло навіщо потрібна

Усі без винятку олігархічні клани намагаються розчавити ВО «СВОБОДА» – єдину організовану політичну структуру, яка системно протидіє олігархічній політичній системі влади в Україні. Термідор:  1) Одинадцятий місяць (із 19 липня по 18 серпня) французького республіканського календаря, встановленого Конвентом у 1793 р. 2) Переворот 27 липня 1794 р. (9 термідора 2-го року за республіканським календарем) у Франції, внаслідок якого було повалено якобінську диктатуру. Тобто « термідор » – це не довгий процес, а певна подія. Очевидно, що у цьому сенсі в Україні жодного термідору не відбувається, та й не може відбутися, тому що не було революції – зміни системи влади. Події у лютому – травні 2014 року в Україні не є революція, навіть не державний переворот, а лише усунення із елементами силового впливу частини осіб від влади й заміна їх іншими особами. Нажаль жодної «революції гідності» не відбулося. Чинна Верховна Рада України своїми ухвалами відсторонила від влади Президента Україн

Напрацювання серйозних теорій майбутньої війни переплітаються з уявою тих, хто пише фантастичні твори. Тексти-образи майбутнього стають матрицями, з яких виростає футуристична бойова потуга нашого теперішнього союзника. Полковник Джон Александер (John B. Alexander) 1937 р.н. Середина вісімдесятих років минулого сторіччя величезні угруповання радянської армії ще перебувають в країнах, членах Варшавського договору, в тому числі тридцять тисяч танків. Радянські маршали та генерали цілком серйозно розробляють плани захоплення Центральної та Західної Європи, планують танкові прориви після ядерних та термоядерних ударів. Такі собі покручі-гібриди якоїсь Вісло-Одерської операції та сумнозвісних навчань на Тоцькому полігоні, які провів в 1954 році маршал Георгій Жуков із застосуванням ядерної зброї. Генерали, особливо генерали армій переможців, завжди готуються до минулих війн. Як колись французькі маршали, переможці у Першій світовій війні, майже двадцять років будували в центрі Євр

Відразу після Революції гідності, коли почалася неоголошена війна Російської Федерації проти України,  з’ясувалося, що ми фактично не маємо боєздатних Збройних Сил, які могли протидіяти агресору, в умовах коли війна відбувалася так званим «гібридним» способом. * Офіційно Путін тоді заявляв, що у Криму російські війська у події не втручаються. За наявності боєздатних Збройних Сил подолати дії сепаратистів та невеличких спецгруп з РФ у Криму на початку березня 2014 року можна було протягом доби, кремль не встиг би й нявкнути та він би в цьому випадку й не наважився на «гібридну агресію». Нажаль у кремлі добре знали справжній стан Збройних Сил України. Вони взагалі не розраховували на якийсь опір з боку українців, плануючи захоплення після Криму ще принаймні восьми областей України. Але ворог наразився на опір українського народу, який почав створювати фактично альтернативні Збройні Сили – батальйони добровольців. Тобто знов «маємо те, що маємо». Тягар відновлення боєздатності Зб