А. ВИСОЧЕНКО: Новіші "адами" і "еви" та їхнє гріхопадіння – Уроки історії

Уривок із книги:  А. ВИСОЧЕНКО «C.C.C.P. Без МАСКИ», - 1952 накладом і друком НОВОГО ШЛЯХУ Вінніпеґ, Канада
Василь Федорів: До століття більшовицького заколоту у Петербурзі варто перечитати спогади А. Височенко про те, що приніс більшовизм українському народові.

*

Кінець листопада 1929 року. На занесену кучугурами снігу станцію Шепетівка примчав потяг далекого напрямку. З нього виходить багато людей, переважно чоловіків. На більшості з них довгі шкурянки й револьвери через плече. За пів години вантажними машинами їх везуть до будинку окружкому КП(б)У. Вся ця юрба — особливі уповноважені різних центральних установ. Між ними і ми два — кореспонденти столичних газет.

Трохи згодом ледве втискуємося до великої залі. Вона переповнена, і скрізь — самі уповноважені, їх сюди вже й до нашого потягу прибуло чимало. Справа в тому, що тут, на Шепетівці, має відбутися експеримент... Але послухаємо краще секретаря окружкому партії, Пилипенка. Він уже вийшов на трибуну. Лунають обов'язково гучні оплески. Пилипенко чітко виголошує кожне речення. Окремі з них западають у голову назавжди. Та інакше не може й бути. Ви тільки зосередьте свою увагу.

— Товариш Сталін усупереч всіляким антимарксівським теоріям, протидіям правих і лівих ухильників і буржуазних націоналістів, вирішив впродовж короткого часу побудувати соціялізм в одній країні. ЦК і особисто товариш Сталін виявили Шепетівській окрузі велику честь. В ній першій відбудеться історичної ваги експеримент суцільного перетворення всього життя. Сьогодні ми ще живемо в дрібнобуржуазному суспільстві, а вже завтра житимемо в соціялістичному! Побудувати його мусимо ми, присутні в цій залі. Зараз тут починається нова історія світу. З нас братиме приклад ціла країна, а згодом і вся земна куля. За діло ж, товариші!...

Ясна річ, всі слухачі промови Пилипенка відчули себе першими людьми на землі, так би мовити, справжніми "Адамами" і "Евами"; адже "тут починається нова історія світу"! Цікаво, чи думав тоді хоч хтось із них про день свого гріхопадіння?

Просто з залі окружкому уповноважені роз'їхалися по селах. Кожний із них мав чіткі інструкції, затверджені безпосередньо ЦК ВКП(б). Чорним по білому записана головна настанова Сталіна, що коротко зводиться ось до чого:

"Кожний, навіть найбідніший, найбільш обездолений селянин прагне стати заможним, а відтак і поміщиком. Треба позбавити селян будь‑якого ґрунту до збагачення. Вони не повинні мати ніякої власности і в усьому залежати від держави. Тому то потрібно все майно селян звести до купи і на цій базі творити колективні господарства. Землю, так само слід негайно усуспільнити. Заможних селян, що робитимуть спротив колективізації, нещадно видаляти з рідного оточення й засилати на далекий Схід та Північ. Тільки тоді ми побудуємо соціялізм".

І вдень, і вночі по селах Шепетівщини відбуваються різні збори. То скликають більш багатих хліборобів, то середняків, а найчастіше бідноту й комсомольців. На збори треба приходити обов'язково, бо за цим пильнують посилені склади міліції, комуністично-комсомольська верхівка сіл та спеціяльні "допоміжно‑буксирні бриґади", надіслані з міст. Уповноважені витискують з себе останні соки безпереривно виголошуючи чотири-п'ятигодинні промови. Учасники зборів під словесний супровід засипають, але... до колгоспів не пишуться. Нікому не хочеться добровільно розлучитися з добром, нажитим кров'ю й потом.

Уповноважені забили на сполох. Секретар окружкому КП(б)У, Пилипенко дзвонить до Харкова (тодішньої столиці совєтської України), питає, що робити? Харків теж безпорадний, звертається до Москви. ЦК ВКП(б) наказує, порядком спроби, в кількох селах силою загнати селян до колгоспів.

У багатьох селян післанці з міст, загрожуючи зброєю, примусово забрали в хліборобів усю рогату худобу, коней, свиней, овець, сільськогосподарський реманент і награбоване майно позвозили до колишніх поміщицьких садиб. Отже, теоретично, здавалося, селянам уже більше нічого не залишилося робити, як цілим гуртом піти до колгоспів. Однак, на ділі вийшло зовсім інакше. За тваринами ніхто не доглядав і вони з голоду, та через люті морози почали дохнути. Кинутий просто в сніг реманент взявся іржею. Та це ще туди‑сюди, а ось за тиждень події пішли зовсім іншим шляхом, якого нізащо вже не передбачали в Кремлі. Величезні натовпи селян із Заславського й Славутського районів продерлися до кордонів і через малесеньку річку почали кричати на польський бік:

— Рятуйте! Нас большевики ґвалтують! Перекажіть на цілий світ, як комуністи над людьми знущаються !

Польські офіцери фотографували ці натовпи, селяни з польського боку, теж за національністю українці, радили своїм братам по крові:

— А ви чого їм в зуби дивитеся? Бийте всіх тих уповноважених, щоб з них аж пір'я летіло!

Приборкати розлючених селян спочатку доручили міліції. До Заслава й Славути вирушили кінні загони міліціонерів. Проте, за день-два з усього їхнього складу повернулося назад тільки кілька чоловік. Всіх інших селяни забили. Заворушення перекинулося до Полонного, Антонін та ще деяких районів Шепетівської округи. Хлібороби забивали уповноважених, брали назад заграбоване в них майно, а в окремих селах, особливо в Антонівському районі, навіть проголошували новий устрій: "совєтську владу без комуністів".

Слідом за міліцією на селах розгромили нечисленні війська ГПУ (тодішня назва НКВД‑МВД). Керівник шепетівського відділу ГПУ повідомив окружком партії, що в окрузі спалахнуло стихійне антиколгоспне повстання. Але воно не має досвідчених керівників і при допомозі регулярних військ його легко можна буде льокалізувати, а пізніше й придушити. Однак, усіх надісланих з міст людей треба негайно відправити з Шепетівщини, а роботу по швидкій колективізації припинити.

Так прогорів експеримент з блискавичною побудовою соціялізму в прикордонній окрузі совєтської України.

Передмова:

https://vasylfedorivzaporizhzhya.blogspot.ru/2017/08/ccc-p.html

Далі буде.