ДРУЖБА СКРІПЛЕНА КРОВ’Ю
Минуло майже 80 років з дня початку Другої світової війни, але ця дата залишилася майже не поміченою в засобах масової інформації. Не було ніяких помітних ініціатив з цього приводу і з боку червоних, які завжди використовують такі дати для чергової агітаційної атаки. Це можна пояснити тільки одним зараз вже майже всім відомо, що СРСР фактично дав добро на початок цієї війни. В світлі нових фактів зовсім по іншому постає підписання пакту Ріббентроп-Молотов від 23 серпня 1939 року та договору “Про дружбу та кордони” між СРСР та Дойчландом від 28 вересня 1939 року.
Більше 50 років радянська пропаганда твердила: “Договор от 23 августа 1939 года оттянул срок начала войны для СССР почти на два года… При отсутствии такого договора Советский Союз оказался бы вовлеченным в войну в 1939 году в условиях еще более невыгодных, чем в 1941 году.” (маршал Советского Союза С.Ф. Ахромеев. ВИЖ 1991, № 4, С. 31). “Советский Союз получил почти два года для подготовки к отражению агрессии” (генерал армии А.М. Майоров. ВИЖ 1989, № 5с С. 36).
А тепер розглянемо яке справді було співвідношення сил Дойчланду та СРСР на 1 вересня 1939 року і яку участь взяла РСЧА в розгромі Польщі.
В 1939 році Головне командування сухопутних сил вермахту вимагало створення запасу боєприпасів на чотири місяці війни. Однак такого запасу створено не було. Якщо чотиримісячний запас взяти за 100%, то пістолетних набоїв було тільки 30%, тобто на 36 днів, снарядів для гірських гармат – 15%, мін для легких мінометів – 12%, а для важких мінометів – 10%. В вересні 1939 року основним танком вермахту був Т-ІІ з 20-мм гарматою. Снарядів для цих танків було накопичено 5% від потрібного чотиримісячного запасу, тобто на 6 днів війни. Радянська розвідка не могла не знати про все це. Комуністи 50 років втокмачували нам, що в 1939 році світ котився до війни і Сталін просто вимушений був підписати пакт. Нікуди світ не котився, і війни можна було уникнути. Якби Сталін того захотів. Як би Сталін в 1939 році виступив на боці Польщі, то Гітлер міг потерпіти жорстоку поразку просто через недостачу боєприпасів.
Наведемо співвідношення танків між СРСР та Дойчландом на 1 вересня 1939 року. Вермахт мав 1445 штук Т-І (кулеметні танки), 1223 штук Т-ІІ (з 20 мм гарматами), 98 штук Т-ІІІ (37 мм гармата), 211 штук Т-ІV (75 мм гармата), 219 штук 35(t) (37 мм гармата), 76 штук 38(t) (37 мм гармата). Два останні типи танків – чеські трофеї.
РСЧА в 1939 році мала 2595 бронеавтомобілів, більшість з яких були озброєні 45 мм гарматами. Тільки на них гармат було більше ніж на всіх німецьких танках. Крім того в 1939 році на озброєнні було більше 8000 тисяч танків Т-26 з 45 мм гарматами. А ще були танки серії БТ – 600 штук БТ-2 (37 мм гармати), 1900 штук БТ-5 (45 мм гармати), 4600 штук БТ-7 (45 мм гармати). І це ще не все, на озброєнні РСЧА в 1939 році було біля 600 штук справжніх середніх трибаштових танків Т-28 з 76 мм гарматами та 60 справжніх важких п’ятибаштових танків Т-35 з одною 76 мм гарматою та двома 45 мм гарматами. Інформація про тактико-технічні характеристики радянських та дойчських танків була наведена в статті “Гремя огнем, сверкая блеском стали...” від 30 липня цього року.
В останні тижні по українському телебаченні демонструється серія фільмів про радянську довоєнну авіацію, з яких видно, що і в авіації в 1939 році СРСР переважав Дойчланд в багато разів.
Якщо все це порівняти, то стає зрозуміло, що не міг Сталін в 1939 році боятися Гітлера і причина укладання пакту полягає в чомусь іншому. Ця причина стає очевидною, якщо ми послухаємо, що казав Молотов на сесії Верховної Ради СРСР 31 серпня 1939 року (за день до початку війни): “Нам всем известно, что с тех пор, как нацисты пришли к власти, отношения между Советским Союзом и Германией были напряженными… Но, как сказал 10 марта товарищ Сталин, «мы за деловые отношения со всеми странами». Кажется, что в Германии правильно поняли заявление товарища Сталина и сделали правильные выводы. 23 августа следует рассматривать как дату великой исторической важности. Это поворотный пункт в истории Европы и не только Европы. Совсем недавно германские нацисты проводили внешнюю политику, которая была весьма враждебна по отношению к Советскому Союзу. Да, в недавнем прошлом… Советский Союз и Германия были врагами. Но теперь ситуация изменилась, и мы перестали быть врагами…
Советско-германское соглашение подверглось яростным нападкам со стороны англо-французской и американской прессы и, особенно со стороны некоторых «социалистических» газет… Особенно злобствуют… некоторые французские и английские социалистические лидеры. Эти люди почему-то решили, что Советский Союз должен вое-вать против Германии на стороне Англии и Франции. Можно только спросить, не потеряли ли эти поджигатели войны свои головы? (Смех).
По советско-германскому соглашению Советский Союз не обязан воевать ни на стороне британцев, ни на стороне германцев. СССР проводит свою собственную политику, ко-торую определяют интересы народов СССР, и больше никто. (Бурные аплодисменты).
Если эти господа имеют такое страстное желание воевать – пусть воюют сами без Советского Союза. (Смех, аплодисменты). А мы посмотрим, что они за вояки. (Громкий смех, аплодисменты)”
Відвертіше не скажеш. Хай вони воюють, ми подивимося, що вони за вояки! Гітлер мабуть зовсім не розумів радянської “новорєчі”, оскільки пізніше публічно заявив, що готовий підтримати кожне слово з промови Молотова на Верховній Раді.
І ось після Гляйвіцької провокації дойчі напали на Польщу. Між тим війна у Польщі йшла не так, як її планували у Берліні. На всьому фронті поляки вели запеклі бої. Весь світ, в тому числі і дойчська преса, відмічали героїзм польської армії. Оборона Вастерплятте, Хела, Гдині і Варшави здивувала весь світ. А битву на Дзурі навіть “Фолькішер Беобахтер” (націонал-соціалістичний офіціоз) назвала “найбільш запеклою в історії”. Тільки радянська преса про це все не писала. Навпаки, радянські газети весь час писали, що поляки не чинять дойчам ніякого опору.
І ось 17 вересня 1939 року РСЧА силами двох фронтів – Українського під командуванням С. Тимошенка і Білоруського під командуванням М. Ковальова – чисельністю більше мільйона солдат при підтримці авіації і артилерії перейшла кордон Польщі по всій його довжині від Полоцька до Кам‘янець-Подільська.
Переважна більшість боєздатних частин війська польського була націлена для удару по дойчам. Червоній Армії протистояли головним чином частини корпусу прикордонної охорони. І все одно великі бої були під Гродно, Шацьком і Ораном. Під Перемишлем два піхотних полку були начисто вирубані уланами генерала Андерса. Тимошенко встиг ввести в дію танки, чим не дозволив польській кінноті перейти на територію СРСР.
Героїчний гарнізон Брестської фортеці (!) під командою генерала Плісовського відбив всі атаки Гудеріана. Без важкої артилерії поляків з фортеці він вибити не міг. Допомогла важка артилерія комбрига Кривошеїна, яка обстрілювала фортецю протягом двох діб безперервно.
На честь славної перемоги в Бресті відбувся грандіозний спільний військовий парад. Разом крокували дойчські та червоні солдати. Приймали парад, на трибуні пліч о пліч стояли генерал Гейнц Гудеріан і комбриг Семен Кривошеїн, чия важка артилерійська бригада допомогла Гудеріану.
“Дружба скріплена кров’ю!” – скаже пізніше Сталін в телеграмі Ріббентропу.
Таємний додаток до угоди “Про дружбу та кордони” мав і таке: “Обе стороны не будут допускать на своих территориях никакой польской агитации, затрагивающей территорию другой стороны. Они будут подавлять на своих территориях все источники подобной агитации, и информировать друг друга о мерах, предпринимаемых с этой целью”.
В інтерв’ю кореспонденту ТАРС за підсумками переговорів 28 вересня 1939 року Ріббентроп відмітив такі положення:
“1. Дойчсько-радянська дружба тепер встановлена остаточно.
2. Обидві сторони ніколи не допустять втручання третіх держав в східноєвропейські питання.
3. Обидві держави бажають, щоб мир було відновлено і щоб Англія та Франція припинили абсолютно безглузду і безперспективну боротьбу проти Дойчланду.
4. Якщо, однак, в цих країнах візьмуть гору палії війни, то Дойчланд і СРСР будуть знати, як відповісти на це.
Переговори проходили в особливо дружній і блискучій атмосфері. Однак перш за все я хотів би відзначити виключно сердечний прийом з боку радянського уряду і особливо пп. Сталіна та Молотова”. Два тоталітарних режими знайшли один одного і було тільки одне питання: хто кого одурить.
А тепер розглянемо яке справді було співвідношення сил Дойчланду та СРСР на 1 вересня 1939 року і яку участь взяла РСЧА в розгромі Польщі.
В 1939 році Головне командування сухопутних сил вермахту вимагало створення запасу боєприпасів на чотири місяці війни. Однак такого запасу створено не було. Якщо чотиримісячний запас взяти за 100%, то пістолетних набоїв було тільки 30%, тобто на 36 днів, снарядів для гірських гармат – 15%, мін для легких мінометів – 12%, а для важких мінометів – 10%. В вересні 1939 року основним танком вермахту був Т-ІІ з 20-мм гарматою. Снарядів для цих танків було накопичено 5% від потрібного чотиримісячного запасу, тобто на 6 днів війни. Радянська розвідка не могла не знати про все це. Комуністи 50 років втокмачували нам, що в 1939 році світ котився до війни і Сталін просто вимушений був підписати пакт. Нікуди світ не котився, і війни можна було уникнути. Якби Сталін того захотів. Як би Сталін в 1939 році виступив на боці Польщі, то Гітлер міг потерпіти жорстоку поразку просто через недостачу боєприпасів.
Наведемо співвідношення танків між СРСР та Дойчландом на 1 вересня 1939 року. Вермахт мав 1445 штук Т-І (кулеметні танки), 1223 штук Т-ІІ (з 20 мм гарматами), 98 штук Т-ІІІ (37 мм гармата), 211 штук Т-ІV (75 мм гармата), 219 штук 35(t) (37 мм гармата), 76 штук 38(t) (37 мм гармата). Два останні типи танків – чеські трофеї.
РСЧА в 1939 році мала 2595 бронеавтомобілів, більшість з яких були озброєні 45 мм гарматами. Тільки на них гармат було більше ніж на всіх німецьких танках. Крім того в 1939 році на озброєнні було більше 8000 тисяч танків Т-26 з 45 мм гарматами. А ще були танки серії БТ – 600 штук БТ-2 (37 мм гармати), 1900 штук БТ-5 (45 мм гармати), 4600 штук БТ-7 (45 мм гармати). І це ще не все, на озброєнні РСЧА в 1939 році було біля 600 штук справжніх середніх трибаштових танків Т-28 з 76 мм гарматами та 60 справжніх важких п’ятибаштових танків Т-35 з одною 76 мм гарматою та двома 45 мм гарматами. Інформація про тактико-технічні характеристики радянських та дойчських танків була наведена в статті “Гремя огнем, сверкая блеском стали...” від 30 липня цього року.
В останні тижні по українському телебаченні демонструється серія фільмів про радянську довоєнну авіацію, з яких видно, що і в авіації в 1939 році СРСР переважав Дойчланд в багато разів.
Якщо все це порівняти, то стає зрозуміло, що не міг Сталін в 1939 році боятися Гітлера і причина укладання пакту полягає в чомусь іншому. Ця причина стає очевидною, якщо ми послухаємо, що казав Молотов на сесії Верховної Ради СРСР 31 серпня 1939 року (за день до початку війни): “Нам всем известно, что с тех пор, как нацисты пришли к власти, отношения между Советским Союзом и Германией были напряженными… Но, как сказал 10 марта товарищ Сталин, «мы за деловые отношения со всеми странами». Кажется, что в Германии правильно поняли заявление товарища Сталина и сделали правильные выводы. 23 августа следует рассматривать как дату великой исторической важности. Это поворотный пункт в истории Европы и не только Европы. Совсем недавно германские нацисты проводили внешнюю политику, которая была весьма враждебна по отношению к Советскому Союзу. Да, в недавнем прошлом… Советский Союз и Германия были врагами. Но теперь ситуация изменилась, и мы перестали быть врагами…
Советско-германское соглашение подверглось яростным нападкам со стороны англо-французской и американской прессы и, особенно со стороны некоторых «социалистических» газет… Особенно злобствуют… некоторые французские и английские социалистические лидеры. Эти люди почему-то решили, что Советский Союз должен вое-вать против Германии на стороне Англии и Франции. Можно только спросить, не потеряли ли эти поджигатели войны свои головы? (Смех).
По советско-германскому соглашению Советский Союз не обязан воевать ни на стороне британцев, ни на стороне германцев. СССР проводит свою собственную политику, ко-торую определяют интересы народов СССР, и больше никто. (Бурные аплодисменты).
Если эти господа имеют такое страстное желание воевать – пусть воюют сами без Советского Союза. (Смех, аплодисменты). А мы посмотрим, что они за вояки. (Громкий смех, аплодисменты)”
Відвертіше не скажеш. Хай вони воюють, ми подивимося, що вони за вояки! Гітлер мабуть зовсім не розумів радянської “новорєчі”, оскільки пізніше публічно заявив, що готовий підтримати кожне слово з промови Молотова на Верховній Раді.
І ось після Гляйвіцької провокації дойчі напали на Польщу. Між тим війна у Польщі йшла не так, як її планували у Берліні. На всьому фронті поляки вели запеклі бої. Весь світ, в тому числі і дойчська преса, відмічали героїзм польської армії. Оборона Вастерплятте, Хела, Гдині і Варшави здивувала весь світ. А битву на Дзурі навіть “Фолькішер Беобахтер” (націонал-соціалістичний офіціоз) назвала “найбільш запеклою в історії”. Тільки радянська преса про це все не писала. Навпаки, радянські газети весь час писали, що поляки не чинять дойчам ніякого опору.
І ось 17 вересня 1939 року РСЧА силами двох фронтів – Українського під командуванням С. Тимошенка і Білоруського під командуванням М. Ковальова – чисельністю більше мільйона солдат при підтримці авіації і артилерії перейшла кордон Польщі по всій його довжині від Полоцька до Кам‘янець-Подільська.
Переважна більшість боєздатних частин війська польського була націлена для удару по дойчам. Червоній Армії протистояли головним чином частини корпусу прикордонної охорони. І все одно великі бої були під Гродно, Шацьком і Ораном. Під Перемишлем два піхотних полку були начисто вирубані уланами генерала Андерса. Тимошенко встиг ввести в дію танки, чим не дозволив польській кінноті перейти на територію СРСР.
Героїчний гарнізон Брестської фортеці (!) під командою генерала Плісовського відбив всі атаки Гудеріана. Без важкої артилерії поляків з фортеці він вибити не міг. Допомогла важка артилерія комбрига Кривошеїна, яка обстрілювала фортецю протягом двох діб безперервно.
На честь славної перемоги в Бресті відбувся грандіозний спільний військовий парад. Разом крокували дойчські та червоні солдати. Приймали парад, на трибуні пліч о пліч стояли генерал Гейнц Гудеріан і комбриг Семен Кривошеїн, чия важка артилерійська бригада допомогла Гудеріану.
“Дружба скріплена кров’ю!” – скаже пізніше Сталін в телеграмі Ріббентропу.
Таємний додаток до угоди “Про дружбу та кордони” мав і таке: “Обе стороны не будут допускать на своих территориях никакой польской агитации, затрагивающей территорию другой стороны. Они будут подавлять на своих территориях все источники подобной агитации, и информировать друг друга о мерах, предпринимаемых с этой целью”.
В інтерв’ю кореспонденту ТАРС за підсумками переговорів 28 вересня 1939 року Ріббентроп відмітив такі положення:
“1. Дойчсько-радянська дружба тепер встановлена остаточно.
2. Обидві сторони ніколи не допустять втручання третіх держав в східноєвропейські питання.
3. Обидві держави бажають, щоб мир було відновлено і щоб Англія та Франція припинили абсолютно безглузду і безперспективну боротьбу проти Дойчланду.
4. Якщо, однак, в цих країнах візьмуть гору палії війни, то Дойчланд і СРСР будуть знати, як відповісти на це.
Переговори проходили в особливо дружній і блискучій атмосфері. Однак перш за все я хотів би відзначити виключно сердечний прийом з боку радянського уряду і особливо пп. Сталіна та Молотова”. Два тоталітарних режими знайшли один одного і було тільки одне питання: хто кого одурить.
Коментарі
Дописати коментар