Спеціальний комітет при Раді Міністрів СРСР – Стратегічні Студії.

Треба розуміти, що Хрущов фактично скористався здобутками напрацювань Спеціального комітету, який було розігнано на другий день після знищення Берії 27 липня 1953 року. Хрущов зібрав вершки з того, що напрацювало співтовариство Головних Конструкторів….

Росія – Абсолютне Зло, яке треба негайно знищити.

*

У кількох попередніх текстах було показано як працювали військові, науково-технічні структури Дойчланду часів ІІІ Райху, ЗДА, Ізраїлю. Але добре відомо, що у певний період свого існування СРСР досяг ракетно-ядерного паритету із ЗДА.

Варто коротко розглянути завдяки чому це було досягнуто.

Більш менш відомо, що фактично усі принципово нові розробки СРСР поцупив, або як трофеї після перемоги над Дойчландом, або як здобич розвідників-добувачів ГРУ, КДБ та інших подібних структур.

Але ж здобути якусь розробку це тільки перший крок. Треба вміти її реалізувати у металі.

У сорокові-шістдесяті роки минулого сторіччя СРСР це досить вправно робив.

Яким чином тупа бюрократична система СРСР із маніакальним прагненням усе максимально утаємничити спромоглася створити ракетно-ядерну зброю та деякі інші військові системи? 

Справа у тому, що відразу після закінчення радянсько-дойчської війни у СРСР було створено Спеціальний комітет при Раді міністрів СРСР, який очолив у ранзі першого заступника голови Ради міністрів СРСР Лаврентій Берія.

У складі комітету було три Головні керування:

- перше – ядерна зброя;

- друге – носії ядерної зброї, перш за все балістичні ракети;

- третє – радіоелектроніка, радіолокація, керовані ракетні системи, те що зараз називається автоматизованими системами керування та високоточною зброєю.

Для розв’язання  поставлених перед комітетом завдань зібрали під його дахом найкращих у країні вчених, конструкторів, інженерів, технологів. До справи було залучено розвідників, дипломатів.

Комітет працював за принципами не притаманними СРСР ні до, ні після того. Тобто це була своєрідна мережева структура, як би це зараз назвали.

Що мається на увазі. Наприклад цьому Комітету було підпорядковано де-факто низку військових частин, які номінально належали міністерству оборони СРСР. Цьому комітету було підпорядковано кілька підрозділів так званого Інформаційного комітету МЗС (розвідка МЗС) СРСР, на який у кінці сорокових років минулого сторіччя було покладено частину завдань зовнішньої розвідки. До нього належали підрозділи ще приблизно десятка міністерств СРСР. При цьому номінальні керівники цих структур, тобто міністри оборони, МЗС, інших міністерств навіть не мали права запитати чим власне займаються ці їхні підрозділи, які працювали під керівництвом комітету.

Це була міжвідомча структура із вельми гнучкими зв’язками. Тобто під кожне завдання без довгих міжвідомчих узгоджень швидко створювалися відповідні коопераційні ланцюги із залученням потрібних підрозділів та виробництв незалежно від їхньої відомчої приналежності.

У межах комітету було запроваджено інститут Головних Конструкторів, які очолювали певні напрямки розробок.

Справа просувалася на диво швидко. СРСР спромігся буквально за два роки (1947 рік) створити офіційно перший у Європі діючий ядерний реактор, а вже у 1949 році було підірвано першу ядерну (атомну) бомбу. А вже у 1953 році раніше ніж у ЗДА було підірвано першу термоядерну (водневу) бомбу. Хоча перший термоядерний пристрій (але не бомбу, той пристрій був як будинок) підірвали ЗДА у 1952 році.

Також досить швидко вдалося відтворити дойчську ФАУ-2, так звану Р-1.

Людей, які стояли на чолі кожного проекту Лаврентій Берія підбирав особисто, не зважаючи на те, що частина їх свого часу були осуджені як «вороги народу», досить згадати Сергія Корольова, з якого формальне звинувачення було знято вже у часи Хрущова. Тобто він працював над ракетним проектом у Спеціальному комітеті як чинний ворог народу й ходив певний час у однострої полковника, виїжджав у Дойчланд на чолі груп інженерів для збирання обладнання для відтворення ФАУ-2.

Й таких людей там було досить багато. Так Перше головне керування очолював генерал-полковник Ванніков, який свого часу був осуджений як ворог народу, а потім був наркомом боєприпасів.

У Третьому головному керуванні у КБ-1, яке очолював син Берія Серго Берія (воно займалося створенням протиповітряної оборони навколо Москви – система «Беркут»-С-25) працювали конструктори Кисунько й Расплетін, які потім стали відомими конструкторами й академіками. Так от батько Кисунка й батько Расплетіна були свого часу розстріляні як вороги народу у 1938 році.

Ось таких людей допускали до найтаємних праць. Уявіть себе на місці «особіста», який читає досьє на цих людей й має виписати так званий «допуск», причому «допуск Форми Нуль» – до найвищих таємниць: «майор Кісунько направлений у КБ-1 Першого головного керування Спецкомітету при Раді Міністрів СРСР, а батька розстріляли у 1938 році по політичній статті». Звернемо увагу й на інший бік цього питання. Той же самий майор Кисунько був бойовим офіцером – у 1941 році із петлицями лейтенанта воював під Можайськом. Тобто це не були якісь тилові щури, які за пайку продали пам'ять про своїх батьків. Й такі люди, яких повторюю було багато, пішли працювати під дах Берія а деякі й безпосередньо під керування його сина. Берія часто відвідував об’єкти Спецкомітету, тобто він дивним чином не боявся таких людей, які усі мали особисту зброю як чинні офіцери у польових умовах. Організувати замах в таких умовах, або імітувати нещасний випадок не ставило жодних проблем. Але за весь час поки Берія очолював Спецкомітет не було зафіксовано жодної спроби організувати такий замах збоку співробітників, чиї родини фактично було знищено у тридцяті роки минулого сторіччя, а багато хто й особисто відсидів певний термін.

Тобто очевидно, що усі ці бойові офіцери, які добре вміли тиснути на спусковий гачок ТТ, не вбачали у Берії ката своїх батьків та себе особисто. Тобто треба визнати, що репутація «синьої бороди», яка хрущовською пропагандою приліплена до Берії, була цілком штучною. Взагалі Берія у сорокові-п’ятдесяті роки їздив по Москві у відкритому лімузині-кабріолеті. 

Двадцять дев’ятого червня 1953 року ухвалено Постанову ЦК про розформування Спецкомітету, а створені структури було передано різним міністерствам. В результаті сталося різке гальмування усіх робіт, перш за все у частині організації цих робіт. Оскільки люди продовжували виконувати свої завдання, але багато зв’язків було розірвано через міжвідомчі бар’єри в умовах надтаємності.  Кожне міністерство суворо пильнувало свої таємниці.

Ось один із прикладів такого гальмування. За спогадами згаданого вище Кисунька, система «Беркут» вже була готова, але після знищення Берія та ліквідації Срецкомітету, почалося таке гальмування праці, що реально цю систему було поставлено на озброєння тільки через кілька років, а не 1953 року.

Тобто, як би Спецкомітет не було розігнано, то й перший супутник полетів би не у 1957 році, а роки на два-три раніше. (Зауважимо у дужках, що Вернер фон Браун міг запустити штучний супутник у ЗДА ще у кінці сорокових років минуло сторіччя, як би мав відповідне фінансування. Керівники ЗДА тоді не вважали запуск штучного супутника чимось надзвичайним й тільки після запуску супутника у СРСР та всесвітнього галасу навколо цього почали активно фінансувати космічну програму) Тай перший політ людини у космос міг бути на кілька років раніше.

Треба розуміти, що Хрущов фактично скористався здобутками напрацювань Спеціального комітету, який було розігнано на другий день після знищення Берії 27 липня 1953 року. Хрущов зібрав вершки з того, що напрацювало співтовариство Головних Конструкторів.

Хрущову, до речі сильно повезло, що термоядерна бомба була вже готова й вже було дано команду на її випробування. Сам Хрущов, коли став першою особою держави взагалі нічого не знав про роботи Спецкомітету взагалі та розробку термоядерної бомби, зокрема – коли йому шифрограмою повідомили про готовність до випробування термоядерної бомби він взагалі не зрозумів про що йдеться й почав питати Малєнкова, а про що власне мова?

Таким чином розформування Спеціального комітету загальмувало розробку та впровадження вже фактично готових проектів. Ще більшій гальмівний вплив був на перспективні розробки.

Система «Беркут» - фактично величезна Автоматична Система Керування (АСК) – тоді такого поняття не було – АСК.

Рябіков, Бабистий, Кісунько, Распльотін, Савін (система знищення супутників), Бункін (С300 – почав Распльотін) – усі вони починали працювати у Спецкомітеті.

У часи Хрущова й пізніше практика роботи притаманна Спецкомітету фактично була втрачена й не вивчалася.

Так звана Військово-Промислова Комісія (ВПК) часів Брежнєва, яка керувала дев’ятьма міністерствами, що працювали на війну, була лише блідою бюрократичною копію Спеціального комітету Берія.

Беріївській Хартленд. Берія та зона рубля й об’єднання Дойчланду.

Паралельно Берія почав діяти у суто стратегічній царині – об’єднання Дойчланду. Агентура СРСР до літа 1953 року активно працювала у контакті із людьми канцлера Дойчланду Конрада Аденауера, запрошувала їх до співпраці з метою об’єднання Дойчланду. Одночасно почалася дискредитація Вальтера Ульбріхта та деяких інших ортодоксальних дойчських комуністів. Це була реальна діяльність щодо об’єднання Дойчланду, а не тільки декларації. Дванадцятого червня тисяча дев’ятсот п’ятдесят третього року Берія домігся на засіданні Президії ЦК КПРС ухвали стосовно того, що Радянський Союз є прибічником об’єднання Дойчланду на демократичних (а не на комуністичних) засадах.

А вже двадцять дев’ятого червня Президія ЦК те рішення скасувала. На тому засіданні було дві ухвали, одна стосовно скасування прагнення СРСР об’єднати Дойчланд й друга стосовно ліквідації Спеціального Комітету Ради Міністрів СРСР.

Реалізація плану Берія перекреслювала підсумки Другої Світової війни. В результаті якої англосакси, які фактично й почали ту війну (саме вони, а зовсім не Дойчланд, Гітлер не планував воювати із Британією й навіть Францією), досягли перерозподілу світу на свою користь.

По-перше, континентальна Європа, перш за все в особі Дойчланду, була усунена від керування глобальними сировинними ринками. Дойчланд з того часу й до тепер не має жодного стосунку до керування глобальними сировинними ринками, якими керують ЗДА та Велика Британія: Англо-америкен, Англоканадська корпорація, Ріо-Тінта – Автрало-Британська компанія. Дойчів не має зовсім.

По-друге, долар як світова резервна валюта – Бреттон-Вудська система (1944 рік).

Ці два чинника й уособлюють головний результат Другої Світової війни.

В разі реалізації плану Берія на цих результатах можна було б поставити хрест. Оскільки співпраця СРСР та об’єднаного Дойчланду створювало стратегічного гравця такої потуги, якому б ніхто не зміг протидіяти. Тоді ресурсами Африки керувала б не американські компанії, а радянсько-дойчські.

Тобто сучасний світ виглядав би зараз зовсім інакше.

Берія скоріше за все усвідомив, якої потуги інструмент він створив й вирішив стати цілком самостійним гравцем.

Очевидно, що з того боку Атлантики та на Британських островах це дуже добре зрозуміли – Берія претендує на роль самостійного гравця, а не пасивного спаринг-партнера, яким потім став СРСР часів Хрущова й навіть Брежнєва. СРСР часів Хрущова та Брежнєва виконував роль такої собі пекельної сірки для залякування громадян Європи та ЗДА, але вельми передбачуваної пекельної сірки, якою до того ж вдавалося легко маніпулювати.

Тобто реальними замовниками ліквідації Берія були не Хрущов з Мікояном, а зовсім інші й значно потужніші структури.

Технічним організатором ліквідації Берія (операція «Особняк») був Сєргєй Круглов.

Росія – Абсолютне Зло, яке треба негайно знищити.