118:15 на користь України

Підписаний договір про транзит газу через територію України. Епопея закінчилася. В усякому разі, ця. Я звичайно, не володію таким невичерпним запасом анекдотів на всі випадки життя, як президент Московії, але тут явно напрошується «А як дихав!»…

Росія є Абсолютним Злом, яке треба негайно знищити.

*

Підсумки минулого раунду газової війни за европейський ринок підводити ще трохи рано, оскільки у Кремля є в запасі кілька чисто теоретичних ходів якими він може трохи підправити свій престиж, що звалився в нікуди. Але в цілому рахунок на табло після цього тайму виглядає просто розгромом. Не зважаючи на завірення про повне припинення транзиту (які потім трансформувалися в не менш тверді «15 мільярдів кубометрів і крапка») транзит збережений і на достатньо високому рівні (всі заявлені об'єми прокачування – 65 млрд. в перший рік і 40 в подальших є мінімальними, тобто реальний транзит буде вищий). Визнано і виплачено борг в 3 млрд. доларів за рішенням арбітражу. Договір укладено строком на п'ять років, а не на рік.

Обхідні маршрути навколо України повністю провалені. І за об'ємами, і за термінами. Турецький потік «зіщулився» в два рази від запланованого, причому транзитна труба побудована, але в експлуатацію не введена, труба на внутрішній турецький ринок втратила сенс, оскільки Туреччина встигла понизити об'єми імпорту російського газу до розмірів штатної потужності вже працюючого «Блакитного потоку» – фактично побудовані 15 млрд. кубометрів ТП, орієнтовані на Туреччину, тепер стали просто резервними. Транзит через Туреччину в Европу очікується лише в травні 2020 року, але тільки якщо Болгарія завершить до цього терміну укладання труб і їхню інтеграцію з існуючими системами на своїй території.

Північний потік-2 не просто провалений за термінами введення до ладу, а навіть не завершено його будівництво. З украй неясними перспективами, про які Кремль вважає за краще тепер не просторікувати.

Таким чином, із запланованих 118 млрд. кубометрів обхідних потужностей в реальності із завтрашнього дня можуть бути запущені лише 15, але навіть їхнє заповнювання виглядає невизначеним. Рівень ефективності Газпрому на європейському напрямі виглядає практично рівним нулю. Стратегічне планування повністю провалене.

З видимих успіхів Газпрому можна назвати Силу Сибірі, але сам проект викликає купу питань рівно тієї ж властивості – побудований трубопровід навіть за офіційними заявами має дуже великий термін окупності, а враховуючи реальний стан справ, швидше за все, не окупиться взагалі ніколи.

Все це буде сплачені за рахунок мешканців Московії. Крім того, Газпром – це не бізнес, а тому підходити до нього з цієї точки зору безглуздо. Газпром – просто загальник. Як і значна частина нинішньої економіки Московії. Полковник Захарченко тримав в «човникових» сумках нещасні сто мільярдів рублів, які були загальником дрібних за нинішніми мірками сошок Московії. У серйозних людей і сумки більше. Але принцип той самий.

У влади Московії претензій до керівництва Газпрому немає і бути не може – свою справжню роботу воно виконує цілком успішно. Отримані гроші йдуть куди потрібно і кому потрібно, населення Московії оплачує поточні збитки. У чому проблеми?

Тим часом на родовищі «Левіафан» в Середземному морі 31 грудня 2019 року о 8 ранку запущена перша промислова здобич газу. Новий раунд газової війни за Европу почався.

Росія є Абсолютним Злом, яке треба негайно знищити.

Смерть російськім окупантам, їхнім запроданцям та посіпакам. Слава Нації!