Другий шматок таємниці (Частина 5)

У далекій юності, коли по телеку в основному показували фільми про війну, зміст яких можна звести до двох фраз: «Ура!»,  і «И-и-и!»,  якось попався на очі польський фільм «Пригоди каноніра Доласа»…

Росія є Абсолютним Злом, яке треба негайно знищити.

*

Пам'ятаю, що дивилися якоюсь компанією і ще задовго до кінця картини виникла думка про те, що додивитися її не вийде ні при якому розкладі, оскільки ми тут все помремо від сміху раніше. Через певний час, вдалося подивитися його ще раз і тоді виникли думки про те, як же покрутило цього небораку, а головне, який дивний шлях він пройшов під час війни.

І дійсно, тоді було рішуче незрозуміло, куди і навіщо він їхав, що можна було робити на Близькому Сході й інших місцях. Ми ж знали точно, що війна була в Брестській фортеці, під Москвою, в Сталінграді, на Курській Дузі і звичайно ж штурм Рейхстагу. Так, ми знали, що американці іноді пострілювали в японців, а ті – в американців, але то було одні балощі, як і Другий Фронт, який ледве вдалося змусити відкрити і де дойчі майже не воювали. А тут така історія з абсолютно незвичайною географією подій, як для тієї війни. Але виявляється, що сюжет фільму є дуже спрощеною версією того, як довелося повоювати десяткам тисяч поляків.

У нас мало кому відоме ім'я польського генерала Владислава Андерса і якщо ближче познайомитися з його особою, то стане зрозуміле чому саме. Якщо просто пройтися вздовж його біографії, то по дорозі відкриється стільки шаф зі скелетами, що задушливо стане не одній зграї істориків в самих різних країнах. Ми спробуємо це зробити у вигляді невеликої і може бути, не завжди зовсім точної замальовки, але охочі зробити власний екскурс по цьому маршруту знайдуть безліч цікавих фактів і аналогій.

Народився він в 1892 році на тій частині роздертої Польщі, яка була під управлінням російської імперії. Треба відмітити, що де-юре він був підданим російського імператора, але де-факто – поляком, з вимкненою рефлексією з приводу окупанта, якого він був готовий душити будь-якими засобами. До речі, саме в цьому аспекті своїх поглядів Андерс опинився в одній компанії із Степаном Бандерою, як би парадоксально це не виглядало.

Тому, почавши Першу світову війну в імператорській армії, він без роздумів прилучився до Юзефа Пілсудського і дезертирував з неї, перейшовши на бік супротивника окупанта. Воно і зрозуміло, адже всю красу російської окупації він знав на власному досвіді і боротьба за позбавлення від неї, не важливо під якими прапорами, стала для нього логічним вибором.

Після закінчення Світової Війни Польща отримала війну з більшовицькою московією і Андерс знову опинився поруч з Пілсудським, під керівництвом якого вдалося розбити армію Тухачевського і змусити пролетарів тікати так, що будь там рефері з секундомірами, то рекорди по бігу були б і зараз актуальними. Але не сталося. Більшовики взяли такий розгін втечі від польської армії, що зупинити їх змогли тільки хвилі холодного Балтійського моря на території Східної Пруссії, звідки вони були інтерновані в країну пролетарів, що перемогли себе і здоровий глузд.

А в 1926 році, коли Пілсудський влаштував путч і встановив диктатуру, Андерс вже був по іншу сторону барикад, виступаючи проти змовників. Проте, Пілсудський не почав з ним зводити рахунки і залишив в армії. Опісля чотири роки, на одному із заходів Пілсудський і Андерс ненавмисно зустрілися і диктатор, побачивши Андерса все ще в званні полковника, наказав надати йому чергове військове звання бригадного генерала, як і належало.

Початок війни Андерс зустрів на своєму посту і незважаючи на хаос, все ж таки зміг організувати контрнаступ під Варшавою, внаслідок чого дойчська армія вперше постала перед фактом одночасного полонення більш 1000 своїх військовослужбовців. Загалом, з'явилися невеликі надії на те, що можна вистояти, але на 17-й день бойових дій до Польщі вдерся совок і справу було кінчено. Андерс спробував вивести своїх людей до Угорщини, але був поранений і потрапив в совковий полон.

З березня 1940 року він перебував у в'язниці на Луб'янці, де вже був готовий розділити долю своїх співвітчизників, але рік потому, 4 серпня 1941 року, його привели на допит до високопоставленого чекіста, яким виявився Берія. Той йому пояснив, що відповідно до досягнутої угоди з керівництвом Великобританії, уряд ухвалив рішення звільнити польських полонених військових з тим, щоб ті виступили на боці союзників проти загального ворога – Дойчланду. Його звільнили і якийсь час він знаходився в одній з московських квартир, після чого йому була визначена роль збирача польських полонених.

Далі буде.

https://defence-line.org/2021/02/vtoroj-kusok-tajny-chast-5/

Частина – 1:

https://vasylfedorivzaporizhzhya.blogspot.com/2021/02/1_8.html

Частина – 2:

https://vasylfedorivzaporizhzhya.blogspot.com/2021/02/2_8.html

Частина – 3:

https://vasylfedorivzaporizhzhya.blogspot.com/2021/02/3_8.html

Частина – 4:

https://vasylfedorivzaporizhzhya.blogspot.com/2021/02/4_8.html

Росія є Абсолютним Злом, яке треба негайно знищити.

Смерть російськім окупантам, їхнім запроданцям та посіпакам. Слава Нації!