Путін лежав на килимі в калюжі власної сечі – Аркадій Бабченко
Я
чомусь вибрав для перекладу саме цей текст Аркадія від 16 лютого 2018 р. Він
так бачив майбутнє Росії, України та своє майбутнє… .
Росія
– це Абсолютне Зло, яке треба негайно знищити.
*
«З
достовірних джерел стало відомо, що Путін дійсно серйозно захворів. Добу він
лежав на килимі в своєму кабінеті, в калюжі власної сечі, куди охорона боялася
увійти, але через три дні (Бєрія) Пєсков все ж таки зважився, прочинив двері,
побачив картину маслом, тремтячими руками дістав золотий «Верту», набрав
неслухняними пальцями номер (Малєнкова) Сечіна і...
Негайно
башти Кремля починають щонайпотужнішу підкилимову боротьбу за владу. Кіно і
німці. Похорони Сталіна в прямому ефірі. Володін зжирає Мєдвєдєва. Прігожін
заарештовує і розстрілює Суркова. Тіхона Шевкунова топлять в Москва-річці, заздалегідь
отруївши, випустивши в нього п'ять куль з нагана, повісивши і скинувши з моста.
Шойгу вводить комендантську годину, скасовує поїзди, в магазини завозять запас
макаронів на місяць і тут же їх всіх закривають. По порожніх вулицях вітер
ганяє обривки газет. Люди бояться показати ніс з під'їзду. Комендантська година
починається з самого ранку, блок-пости обкладені мішками з піском і затягнуті
колючим дротом.
Але
опозиція не спить. Ти-дищ - через місяць же вибори! Політичне життя в країні,
заморожене впродовж вісімнадцяти років, вибухає з неймовірним гуркотом.
Явлінський і Грудінін б'ються за електорат, як леви. Передвиборні струм-шоу
б'ють рекорди рейтингів за всю історію телебачення. Розбанений Навальний
тріумфально повертається в телевізор і Соловйов, який плазує перед ним підлабузнюючись,
бере у нього інтерв'ю. Ксенія Собчак б'ється в дебатах відразу з п'ятьма Жиріновськими
за те, хто більш ліберал. Країна з неймовірним інтересом стежить за кандидатами,
і підстрибуючи, чекає вже, здавалося б, зовсім забутий смак того моменту, коли
можна опустити свій бюлетень в урну і він щось означатиме. У чергах, в
автобусах, в магазинах, в поліклініці, в школі і навіть на столі вівісекції
люди говорять про політику, тільки про політику, ні про що, окрім політики, і
ніяк не можуть наговоритися.
Прихильники
Навального, Баркашова, Макашова, Тесака, Явлінського, Путіна, Хірурга, Новороссіі,
демократії, монархії, анархії, лгбт, фашизму, нацбольшевізму і антифашизму
одночасно виходять на вулиці.
Проливається
перша кров.
Москва,
що через тиждень горить, нащетинюється барикадами і протитанковими їжаками,
розгублена армія і поліція намагаються хоч якось контролювати хоч б Кремль і Красную
площу, над Луб'янкою піднімається дим архівів, що горять, і гелікоптери, в
аеропортах і на вокзалах бійки і смертовбивства за квитки, чиновницькі
кабінети, міністерства, Центробанк, Дума, Сенат, мерія і кабінет Собяніна вмить
пустіють, по порожніх коридорах ходять люди в масках і з набитими цвяхами
палицями, бухають, трощать монітори і спалюють в залізних бочках стільці і
гроші, що вмить знецінилися.
Країна
занурюється в смуту.
Рамзан
Ахматовіч допиває вранішній чай, встає, вимикає новини, кидає пульт на
журнальний столик і як би в повітря каже: «Йо... А ми-то чого сидимо?»
У
шість ранку неділі колона бетеерів із зеленими прапорами і криками «аллах Акбар»
вибиває браму Спаської башти, і, кидаючи огризками в дивізію імені
Дзержінського, яка розбігається з-під коліс, в'їжджає в Кремль. Рамзан
Ахматовіч виходить в прямий ефір з кабінету Путіна, під прапором Путіна, з
портретом Путіна, в кріслі Путіна, але з автоматом на колінах і говорить, що
тепер все гаразд і безладів в країні він не допустить. А хто не зрозумів, той
зрозуміє.
Тива,
Татарстан, Башкирія, Бурятія, Калінінград, Примор'я, Кавказ і Ширінгуши
заявляють про свою незалежність і тут же відвалюються. По країні бродять
багатотисячні банди, угрупування, армії, ПВК «Вагнер», зголоднілі селянські
загони, захоплюють і здають міста, перерізують дороги, грабують «Метро» і «Ашан»,
вішають на стовпах лібералів і масонів, ріжуть всіх і вся, один одного, самі
себе і топлять країну в крові.
Собаки
і щури, відчувши недобре, перетинають кордон з Білоруссю.
Збройні
сили України спльовують, говорять: «ядрена мати, дочекалися нарешті» і за два
дні зачищають Донецьк з Луганськом і виходять до свого державного кордону,
ставлячи український прапор на КПП «Ізваріно». Через тиждень український прапор
розвивається і над Севастополем, що принишкнув і примовкнув. Територіальний
суверенітет країни відновлений.
У
бухту Балаклави з неба сиплються камені.
А
один старий лисий утомлений військкор поволі докурює, зітхає, викидає бичок,
протирає об'єктив фотоапарата, надягає на плечі свій командировочний рюкзак і
виходить з будинку.
Він
доходить до траси. Стає на узбіччі. Притуляє рюкзак до ноги. І починає чекати.
Вдалині
лунає гуркіт колони. Першими показуються прапори НАТО, ООН і Злучених Держав
Америки, які розвіваються на антенах.
Військкор
піднімає руку.
Третій
у колоні «Абрамс» зупиняється...
16 лютого 2018 року.
Оригінал
російською:
Ось таким бачив майбутнє Аркадій Бабченко
і себе в ньому… . Не дочекався, підло вбитий у спину… .
Він відчайдушно воював на інформаційному
фронті за України за те власне й
загинув.
На параді перемоги, який ЗСУ проведуть у
Донецьку, Луганську, Севастополі, обов’язково будуть і твої портрети.
Земля пухом.
Росія – це Абсолютне Зло, яке треба
негайно знищити.
Коментарі
Дописати коментар