Напучування (Частина 2) – Лінія оборони
Контрабасові шоломи
Напевно
всі пам'ятають момент, коли зрозуміли, що якщо ми самі зараз не почнемо
витягувати армію, все звалиться? А чому? Що послужило для того, щоб ми почали
перераховувати гроші волонтерам, купувати медикаменти, тягнути контрабасом броніки,
шоломи й інше? Що підштовхнуло нас купувати спорядження для хлопчака з нашого
будинку, який завтра їхав на передок, всім будинком? Ось це саме і змусило,
раптове розуміння того, наскільки все погано. До речі, у всіх церквах, окрім
МП, збирали гроші для армії, якщо хто забув і тепер про «Термос» розповідає.
Між
іншим, всі ці події відбувалися в той момент, коли один з нинішніх кандидатів,
стоячи на тлі Кремля, по приколу розповідав про те, що російські військові не
переходять кордон України, а просто пересувають його.
Але
нам тоді було не до сміху й зі всіх кандидатів, які не сильно і билися за пост
президента, Порох виявився самим відповідним, хоча на 100% віри в нього не
було. Ми довго обговорювали, кому слід довіряти Україну в цей складний момент і
ухвалили рішення – Порох. А в думках – дали йому кілька напучувань, головним з
яких було «Не продай, не прогнися!». Скажімо прямо, ми тоді вчепилися в нього
як в рятівний круг, оскільки ситуація була катастрофічна і вже просто нема за
що і ні за кого було хапатися. Загалом, тоді ми обирали не так президента, як
Головкома, якщо хто забув.
І
ось, після закінчення терміну першої каденції, Порох виконав все те, що ми йому
доручили. Все, окрім звільнення захопленої території. До кінця липня 2014 року
ми не припускали, що Москва відкрито двине вперед свої війська. Але ми –
ворожили на кавовій гущі, а Порох теж так вважав тому, що гарантії цього йому
дали Ангела Меркель і Франсуа Оланд, скажімо так – не останні персонажі в
світі, а тим більше – в Европі.
Виходячи
з цього він, як головком, наші військові і добровольці – робили все правильно і
вибили б супротивника з Донбасу до кінця літа. З цієї причини і розтягнувся вздовж
російського кордону наш «Сектор Д», який потім звалився від удару регулярної
армії Московії у фланг і тил. Тільки тоді почала вимальовуватися повна картина
того, перед чим стоїть Україна і що лягло на плечі всіх, хто вперся і вирішив
не здаватися.
Загалом,
цієї обіцянки він не виконав, але в тій ситуації ніхто не зміг би її виконати і
подальші події тільки утвердили в цій думці. Між іншим, Порох приніс вибачення
за те, що не зміг зробити і ми ці вибачення прийняли. У сухому залишку він
відпрацював все те, що ми вважали за нездійсненний набір побажань і рушив далі.
Якщо ставитися до нього як до менеджера, якому поставлені конкретні завдання,
то він з ними справився на відмінно, а далі – почав тягнути бонуси, які були
просто з паралельної реальності.
Просто
один маленький штришок. Коли на фронті ситуація стабілізувалася, а ЗСУ почали
прокачувати м'язи, почалися вирішуватися питання. Які в принципі повинні були
відноситися до післявоєнного періоду, зокрема – йшлося про безвіз. Так от,
навіть в редакції думки розділилися. Частина її не вірила в те, що до
закінчення війни це зможе вийти. Причому, суперечки були не «про взагалі», а
наочні, оскільки в редакції люди з кількома вищими освітами і в основному –
юристи, а тому – розуміють процедури отримання безвізу й ті перешкоди, які
стояли на його шляху. У результаті, ми вже спокійно їздимо в Европу по
«біометриці».
Це
до того, що з реальних завдань, які ми поставили Пороху в 2014 році і які в принципі
можна було вирішити, він виконав 100% і почав набирати бонуси, в які навіть не
вся наша редакція вірила. У результаті, ми б оцінили його роботу, з розрахунку
наших початкових вимог до президента, на 300-400%. В цьому випадку ми просто не
бачимо причин міняти його на когось іншого. Це – наша тверда позиція, яка не
заснована на принципі «подобається, – не подобається», а на розумінні того
колосального обсягу роботи, який привів до таких результатів.
Як
ми не раз писали, редакція, має особисті, хай і не зовсім прямі канали
інформації, які дають уявлення про те, що відбувається у нас і у супротивника
на самому верху. Так от, із-за лінії фронту ми не раз отримували інформацію про
те, що Путін розглядає Пороха не стільки як голову держави, з якою він воює, а
як особистого ворога, який дозволив собі відповісти йому тією ж монетою і ще
насипав зверху, що може бути кращою похвалою для нашого президента і головкому.
А
з наших верхів, до нас теж багато що доходить і скажімо так, трохи не такої
властивості, як це можна почитати у наших колег, які зустрічалися з ним пару
днів назад. Інформація прийшла через руки людей, які близько спілкувалися з
Кучмою, Ющенком, Януковичем і нинішнім президентом. Там немає ніяких симпатій
або антипатій. Є невеликий прошарок фахівців, які затребувані будь-якою владою
не за лояльність, а за професійні якості. Загалом, до Пороху там немає якогось
особливого ставлення і тим більше цікаво те, що така людина відзначає в Порошенку
як основну і цінну якість – неймовірну працездатність.
(закінчення
буде)
Джерело
російською:
Частина – 1:
Коментарі
Дописати коментар