24 серпня. Післямова. (Частина 2). Світлини.
Те
ж саме і з першим стрибком з парашутом. Ти довго і нудно проходиш теорію, потім
– укладаєш парашут, щоб зрозуміти, як він працює, потім – вчишся, як треба правильно покидати літак,
управляти куполом і як приземлятися в тій або іншій ситуації. Але коли
приходить мить твого першого стрибка і ти стаєш на обріз люка, цей самий крок в
безодню ти повинен зробити сам. Не чув історій про те, щоб когось виштовхували.
Відмовишся – спишуть в інші війська,
тому цей крок – твій особисто. За тебе
його ніхто не зробить…
Росія
– Абсолютне Зло, яке треба негайно знищити.
*
Ось
така життєва притча вийшла, як відповідь на те питання. Пора дорослішати всім:
мені, тобі, йому, їм, всім. А дорослішання от так і відбувається. Зараз ми в тому
самому бурхливому потоці і повинні навчитися випливати самі і витягувати інших.
Важко? Безумовно, але тільки так цементується нація.
Сьогодні
ми побачили, скільки чудових людей вже навчилися плавати в стрімкому потоці.
Навчилися самі і витягнули з води тих, хто вже захлинався. Але це хрещення
повинне пройти значно більше людей і напевно так це буде найшвидше.
А
зараз –
коментарі колег.
Євгеній О.
Дивитись
офіціоз відверто боявся. Це таки був справжній, хоч і далеко захованій страх.
Бо ж бачити, як твою країну, попри всі жертві… не хочу далі.
Потім
булі військові. Дивився зі смартфону.
Потім
побачив Пороха, вірніше першою його побачила дружина. Не повірив, поки сам не побачив.
Потім
вона питала чого очі червоні.
Мабуть
від віку.
Отого
не було. Вистачило в когось лою в черепі. Чи ще чогось. Не важливо. Не було.
Потім
після Армії цікавість переборола відразу і спробував послухати оте з Ютубу.
Про
есемески прослухав і вімкнув.
Не
можу повірити, що оте воно не сон.
Надію
дає Армія і ті, що разом з нами йшли наші союзники.
Ми
маємо зрозуміти, чому так сталося. Мі маємо за будь-яку ціну створити надійні перестороги
такому в майбутньому. У іншому випадку наше існування не буде маті жодного сенсу.
Та
попри всі намагання супостатів і їхніх поплічників, наша Армія пройшла парадом.
Не сама. І це важліво.
Свято,
наше святе, відбулося і продовжується.
Так
буде завжди.
Слава
Україні!
Зі
святому вас, шановні, з в День Незалежності Україні!
АнтонОвич
Ставлення
до зєліного цирку добре висловив один з ветеранів, що брав участь у марші
Захисників і у якого кореспондентка Радіо «Свобода» питала:
– Ві не брали участь в офіційних заходах?
– Ні.
– А чому, якщо не секрет?
– Ну, це довга історія, що бере початок із
Майдану і закінчується минулими виборами.
– А якщо точніше?
–
Я ПРОСТО НЕ ХОЧУ МАТІ НІЧОГО СПІЛЬНОГО З ЦІЄЮ ВЛАДОЮ.
Мовчун
Парад
– дань пошани держави своїм захисникам. Тим більше в країні, що воює за свою
незалежність. Так, гроші на світі багато що означають, але зовсім не за них
віддають здоров'я і життя наші Воїни. У чотирнадцятому році Україну врятували
волонтери і добробати. Історія повторюється. А «зе» тепер не просто воно, а
негідник. Пробачите за сумбур, але накотило за підсумками його «правління».
Євгеній
Спеціально
приїхав з дружиною до Києва підтримати учасників маршу захисників України.
Абсолютно не пошкодував. Атмосфера, наочна підтримка народом своїх захисників і
очі захисників говорять про багато що. Нас не перемогти! Не уявляю скільки
взяло участь людей в офіційному шоу, але піанін бачив багато. У Марші захисників
України колона була більше кілометра довжини, перші коробки йшли за площею
незалежності а останні ще стояли в парку Шевченко. По навігації більше 1 км. У
новинах пишуть 18000, але на око разу в два більше, оскільки уздовж тротуарів
стояв народ і безупинно ляскав в долоні.
Загалом,
ми робимо те, що залежить від нас, а вгорі є кому за нас поклопотати. Ми це не
раз вже відчували. Наші кращі сини легко пройшли в двері, відкриті апостолом
Петром, і вони Йому всі розповідять, як треба, і все буде – як треба.
Слава Україні!
Джерело російською:
Частина – 1:
Росія
– Абсолютне Зло, яке треба негайно знищити.
Смерть
російськім окупантам, їхнім запроданцям та посіпакам. Слава Нації!
Коментарі
Дописати коментар