Звернення Адольфа Хітлера до дойчського народу у зв'язку з початком війни проти Радянського Союзу

22 червня 1941 року [1]

Дойчській народе! Націонал-соціалісти!

Обтяжений важкими турботами, я був приречений на багатомісячне мовчання. Але тепер настав час, коли я, нарешті, можу говорити відверто…

Росія є Абсолютним Злом, яке треба негайно знищити.

Moscovia delenda est!!!

*

Коли 3 вересня 1939 року Англія оголосила війну Дойчському Райху, знову повторилася британська спроба зірвати будь-який початок консолідації і разом з тим підйому Європи за допомогою боротьби проти найсильнішої у даний час держави континенту.

Так колись Англія після багатьох воєн погубила Іспанію. Так вела вона війни проти Голландії. Так боролася пізніше за допомогою всієї Європи проти Франції. І так на рубежі століть вона почала оточення тодішньої Дойчської імперії, а в 1914 році – світову війну.

Тільки через відсутність внутрішньої єдності Дойчланд зазнав поразки в 1918 році. Наслідки були жахливі. Після того, як спочатку було лицемірно оголошено, що боротьба ведеться лише проти кайзера і його режиму, то коли німецька армія склала зброю, почалося планомірне знищення Німецької імперії. У той час, як здавалося, дослівно збувається пророцтво одного французького державного діяча [2], що в Дойчланді 20 мільйонів зайвих людей, тобто їх потрібно усунути за допомогою голоду, хвороб або еміграції, націонал-соціалістичний рух розпочав свою роботу з об'єднання дойчського народу і тим самим проклав шлях до відродження Імперії.

Цей новий підйом нашого народу зі злиднів і ганебної неповаги до нього проходив під знаком чисто внутрішнього утримання. Англію, зокрема, це ніяк не зачіпало і нічого їй не загрожувало. Незважаючи на це, моментально відновилася сповнена ненависті політика оточення Дойчланду. Зсередини і ззовні плелася відома нам змова євреїв і демократів, більшовиків і реакціонерів з єдиною метою перешкодити створенню нової національної держави і знову занурити Райх в безодню безсилля і злиднів.

Крім нас, ненависть цієї міжнародної всесвітньої змови була звернена проти тих народів, яким теж не пощастило, і вони були змушені заробляти хліб насущний у найжорстокішій боротьбі за існування. Перш за все, було оскаржено і навіть формально заборонялося право Італії та Японії, як і Дойчланду, на свою частку в багатствах цього світу. Союз цих націй був тому лише актом самооборони проти егоїстичної всесвітньої коаліції багатства і влади, яка загрожувала їм.

Ще в 1936 році Черчилль заявив, за словами американського генерала Вуда, перед комітетом Палати представників США, що Дочланд знову стає занадто сильним і тому його потрібно знищити.

Влітку 1939 року Англії здалося, що настав момент почати це знову задумане знищення з повторення широкомасштабної політики оточення Дойчланду.

Систематична кампанія брехні, яка була організована з цією метою, була спрямована на те, щоб переконати інші народи, ніби над ними нависла загроза, зловити їх спочатку в пастку англійських гарантій і обіцянок підтримки [3], а потім, як напередодні світової війни, змусити їх воювати проти Дойчланду.

Так Англії вдалося з травня по серпень 1939 року поширити у світі твердження, ніби Дойчланд безпосередньо загрожує Литві, Естонії, Латвії, Фінляндії, Бессарабії, а також Україні. Частина цих країн за допомогою подібних тверджень відхилили обіцяні гарантії – і вони тим самим стали частиною фронту оточення Дойчланду.

За цих обставин я, усвідомлюючи свою відповідальність перед своєю совістю і перед історією дойчського народу, визнав за можливе не тільки запевнити ці країни і їхні уряди в брехливості британських тверджень, але і, крім того, спеціально заспокоїти найсильнішу державу Сходу за допомогою урочистих заяв про межі сфер наших інтересів.

Націонал-соціалісти!

Ви всі, звичайно, відчували тоді, що цей крок був для мене гірким і важким. Ніколи дойчський народ не відчував ворожих почуттів до народів Росії. Тільки протягом двох останніх десятиліть єврейсько-більшовицькі правителі з Москви намагалися підпалити не тільки Дойчланд, а й усю Європу. Не Дойчланд намагався перенести свій націоналістичний світогляд в Росію, а єврейсько-більшовицькі правителі в Москві неухильно робили спроби нав'язати нашому та іншим європейським народам своє панування, притому не тільки за допомогою ідеології, але, перш за все, військовими засобами.

Але результатами діяльності цього режиму в усіх країнах були тільки хаос, злидні і голод. На противагу цьому я два десятиліття намагався при мінімальному втручанні і без руйнування нашого виробництва побудувати в Дойчланді новий соціалістичний порядок, який не тільки ліквідував безробіття, а й забезпечив завдяки підвищенню оплати праці постійний приплив людей у сферу творення.

Успіхи цієї політики нових економічних і соціальних відносин в нашому народі, які, планомірно долаючи станові і класові суперечності, мають своєю кінцевою метою створення справжнього народного співтовариства, унікальні в усьому світі.

Тому в серпні 1939 року для мене було таким важким рішення послати мого міністра до Москви, щоб спробувати там протидіяти британській політиці оточення Дойчланду. Я зробив це не тільки усвідомлюючи свою відповідальність перед дойчським народом, але, перш за все, в надії досягти в кінцевому рахунку тривалої розрядки, яка могла б зменшити жертви, які потрібні були б від нас в іншому випадку.

Після того як Дойчланд у Москві урочисто визнав, що зазначені в договорі області і країни – за винятком Литви – знаходяться поза сферою яких би то ні було дойчських політичних інтересів, було укладено ще особливу угоду на той випадок, якби Англії дійсно вдалося підштовхнути Польщу до війни проти Дойчланду. Але і в цьому випадку можна говорити про обмеження дойчських домагань, яке аж ніяк не відповідало успіхам дойської зброї.

Націонал-соціалісти! Наслідки цього договору, якого я сам хотів і який уклав в інтересах дойчського народу, були особливо важкими для дойчів, які жили в порушених ним країнах. Більше ніж півмільйона наших одноплемінників – суцільно дрібні селяни, ремісники і робітники – були змушені мало не за одну ніч покинути свою колишню батьківщину, рятуючись від нового режиму, який погрожував їм спочатку безмежною убогістю, а рано чи пізно – повним винищенням. Незважаючи на це, тисячі дойчів зникли! Було неможливо дізнатися що-небудь про їхню долю або хоча б місцезнаходження. Серед них було понад 160 громадян Райху.

Я мовчав про все це, тому що повинен був мовчати, тому що моїм головним бажанням було досягти остаточної розрядки і, якщо можливо, – тривалого балансу інтересів з цією державою.

Але ще під час наступу наших військ в Польщі радянські правителі раптово, всупереч договору, висунули претензії також на Литву.

Дойчський Райх ніколи не мав наміру окупувати Литву і не тільки не пред'являв ніяких подібних вимог литовському уряду, але, навпаки, відхилив прохання тодішнього литовського уряду [4] послати в Литву дойчські війська, оскільки це не відповідало цілям дойчської політики.

Незважаючи на це, я погодився і на цю нову російську вимогу. Але це було лише початком безперервної низки все нових і нових вимагань.

Перемога в Польщі, досягнута виключно силами дойчської армії, спонукала мене знову звернутися до західних держав з мирними словами [5]. Вони були відхилені міжнародними та єврейськими паліями війни. Але причина їхнього відхилення вже тоді полягала в тому, що Англія все ще сподівалася, що їй вдасться мобілізувати проти Дойчланду європейську коаліцію, включаючи балканські країни і Радянську Росію.

У Лондоні вирішили направити послом в Москву містера Криппса. Він отримав чітке завдання за будь-яких обставин відновити відносини між Англією і Радянською Росією і розвивати їх в англійських інтересах. Про прогрес цієї місії повідомляла англійська преса, якщо тактичні міркування не змушували її до мовчання.

Восени 1939 року і навесні 1940 року перші наслідки стали доконаними фактами. Приступивши до підпорядкування військовою силою не тільки Фінляндії, але і прибалтійських держав, Росія раптово стала мотивувати ці дії настільки ж брехливим, як і сміховинним твердженням, ніби ці країни потрібно захищати від загрози ззовні або попередити її. Але при цьому могла матися на увазі тільки Дойчланд, так як жодна інша держава взагалі не могла ані проникнути в зону Балтійського моря, ані вести там війну. Незважаючи на це, я знову змовчав. Але правителі в Кремлі відразу ж пішли далі.

У той час, як Дойчланд війною 1940 року у відповідності з т. зв. пактом про дружбу, далеко відсунув свої війська від східного кордону і в більшості взагалі очистив ці області від дойчських військ, вже почалося зосередження російських сил в таких масштабах, що це можна було розцінювати тільки як навмисну загрозу Дойчланду.

Відповідно до однієї із заяв, зробленої тоді особисто Молотовим, вже навесні 1940 року тільки в прибалтійських державах перебували 22 російські дивізії.

Так як російський уряд сам постійно стверджував, що їх закликало місцеве населення, метою їхнього подальшого перебування там могла бути тільки демонстрація проти Дойчланду.

У той час, як наші солдати 10 травня 1940 року зломили франко-британську силу на Заході, зосередження російських військ на нашому східному фронті поступово набувало все загрозливіших розмірів. Тому з серпня 1940 року я дійшов висновку, що інтереси Райху будуть порушені фатально, якщо перед лицем цього потужного зосередження більшовицьких дивізій ми залишимо незахищеними наші східні провінції, які й так уже не раз спустошувалися.

Сталося те, на що було направлено англо-радянське співробітництво, а саме: на Сході були пов'язані настільки великі дойчські сили, що керівництво Дойчланду не могло більше розраховувати на радикальне закінчення війни на Заході, особливо в результаті дій авіації.

Це відповідало меті не тільки британської, а й радянської політики, бо як Англія, так і Радянська Росія хотіли, щоб ця війна тривала якомога довше, щоб послабити всю Європу і максимально знесилити її.

Загрозливий наступ Росії також в кінцевому рахунку служив тільки одній меті: взяти в свої руки важливу основу економічного життя не тільки Дойчланду, але й усієї Європи або, в залежності від обставин, як мінімум знищити її. Але саме Дойчський Райх з 1933 року з нескінченним терпінням намагався зробити держави Південно-Східної Європи своїми торговими партнерами. Тому ми були найбільше зацікавлені в їхній внутрішній державній консолідації та збереженні в них порядку. Вторгнення Росії в Румунію і союз Греції з Англією погрожували незабаром перетворити і ці території в арену загальної війни.

Всупереч нашим принципам і звичаям, я у відповідь на наполегливе прохання тодішнього румунського уряду [6], який сам був винним в такому розвитку подій, дав пораду заради миру поступитися радянському шантажу і віддати Бессарабію.

Але румунський уряд вважав, що зможе виправдати цей крок перед своїм народом лише за тієї умови, якщо Дойчланд й Італія в порядку відшкодування шкоди, дадуть як мінімум гарантію непорушності кордонів решти Румунії.

Я зробив це з важким серцем. Причина зрозуміла: якщо Дойчський Райх дає гарантію, це означає, що він за неї ручається. Ми не англійці і не євреї.

Я вірив до останнього години, що послужу справі миру в цьому регіоні, навіть якщо прийму на себе важкі зобов'язання. Але щоб остаточно вирішити ці проблеми і усвідомити російську позицію по ставленню до Райху, перебуваючи під тиском мобілізації, що постійно посилювалася на наших східних кордонах, я запросив пана Молотова в Берлін.

Радянський міністр закордонних справ зажадав прояснення позиції або згоди Дойчланду з наступних 4 питань:

1-е питання Молотова:

Чи буде дойчська гарантія Румунії в разі нападу Радянської Росії на Румунію спрямована також проти Радянської Росії?

Моя відповідь:

Дойчська гарантія має загальний і обов'язковий для нас характер. Росія ніколи не заявляла нам, що, крім Бессарабії, у неї взагалі є в Румунії ще якісь інтереси [7]. Окупація Північної Буковини вже була порушенням цього запевнення. Тому я не думаю, що Росія тепер раптом намірилася зробити якісь подальші дії проти Румунії.

2-е питання Молотова:

Росія знову відчуває загрозу з боку Фінляндії [8] і вирішила, що не буде цього терпіти. Чи готовий Дойчланд не давати Фінляндії підтримки і, перш за все, негайно відвести назад дойчські війська, які просуваються до Кіркенесу на зміну колишнім?

Моя відповідь:

Дойчланд як і раніше не має в Фінляндії ніяких політичних інтересів, однак уряд Дойчського райху не міг би терпимо поставитися до нової війни Росії проти маленького фінського народу, тим більше ми ніколи не могли повірити в загрозу Росії з боку Фінляндії. Ми взагалі не хотіли б, щоб Балтійське море знову стало театром воєнних дій.

3-й питання Молотова:

Чи готовий Дойчланд погодитися з тим, що Радянська Росія надасть гарантію Болгарії і радянські війська будуть для цієї мети послані в Болгарію, причому він, Молотов, хотів би запевнити, що це не буде використано як привід, наприклад, для повалення царя?

Моя відповідь:

Болгарія – суверенна держава, і мені невідомо, чи зверталася взагалі Болгарія до Радянської Росії з проханням про гарантії подібно до того, як Румунія звернулася до Дойчланду. Крім того, я повинен обговорити це питання з моїми союзниками.

4-й питання Молотова:

Радянській Росії за будь-яких обставин потрібен вільний прохід через Дарданелли, а для його захисту необхідно створити кілька важливих військових баз на Дарданеллах і на Босфорі. Чи погодиться з цим Дойчланд чи ні?

Моя відповідь:

Дойчланд готовий в будь-який момент дати свою згоду на зміну статусу проток, визначеного угодою в Монтрьо [9] на користь чорногорських держав, але Дойчланд не готовий погодитися на створення російських військових баз в протоках.

Націонал-соціалісти! Я зайняв в цьому питанні позицію, яку тільки й міг зайняти як відповідальний вождь Дойчського Райху і як свідомий своєї відповідальності представник європейської культури і цивілізації. Результатом стало посилення радянської діяльності, спрямованої проти Райху, перш за все, негайно було розпочато підкоп під нову румунську державу, посилилися і спроби за допомогою пропаганди повалити болгарський уряд.

За допомогою незрілих людей з румунського Легіону, що заплуталися, вдалося інсценувати державний переворот [10], метою якого було повалити главу держави генерала Антонеску, ввергнути країну в хаос і, усунувши законну владу, створити передумови для того, щоб обіцяні Дойчландом гарантії не могли вступити в силу.

Незважаючи на це, я продовжував вважати, що найкраще зберігати мовчання.

Відразу ж після краху цієї авантюри знову посилилася концентрація російських військ на східному кордоні Дойчланду. Танкові і парашутні війська у все більшій кількості перекидалися на загрозливо близьку до дойчського кордону відстань. Дойчський Вермахт і дойська Батьківщина знають, що ще кілька тижнів тому на нашому східному кордоні не було жодної дойчської танкової або моторизованої дивізії.

Але якщо потрібен останній доказ того, що, незважаючи на всі спростування і маскування, виникла коаліція між Англією і Радянською Росією, то його дав югославський конфлікт.

Поки я робив останню спробу умиротворення Балкан і, зрозуміло, разом з Дуче запропонував Югославії приєднатися до Троїстого пакту [11], Англія і Радянська Росія спільно організували заколот [12], і за одну ніч усунули тодішній уряд, готовий до взаєморозуміння. Сьогодні про це можна розповісти дойчському народові: антидойчський державний переворот у Сербії відбувся не тільки під англійськими, але і, перш за все, під радянськими прапорами. Оскільки ми промовчали і про це, радянське керівництво зробило наступний крок. Воно не тільки організувало заколот, а й кілька днів по тому уклало зі своїми новими ставлениками відомий договір про дружбу [13], покликаний зміцнити волю Сербії чинити опір умиротворенню на Балканах і нацькувати її на Дойчланд. І це не було платонічним наміром. Москва вимагала мобілізації сербської армії.

Оскільки я продовжував вважати, що краще не висловлюватися, кремлівські правителі зробили ще один крок.

Уряд Дойчського Райху має сьогодні в своєму розпорядженні документи, з яких випливає, що Росія, щоб остаточно втягнути Сербію у війну, обіцяла їй поставити через Салоніки зброю, літаки, боєприпаси та інші військові матеріали проти Дойчланду. І це відбувалося майже в той самий момент, коли я ще радив японському міністру закордонних справ д-ру Мацуока домагатися розрядки з Росією, все ще сподіваючись послужити цим справі миру.

Тільки швидкий прорив наших незрівнянних дивізій до Скоп'є [14] і заняття самих Салонік [15) перешкодили здійсненню цієї радянсько-англосаксонської змови. Офіцери сербських ВПС полетіли в Росію і були прийняті там як союзники. Тільки перемога держав Осі на Балканах зірвала план втягнути Дойчланд цього літа в багатомісячну боротьбу на південному сході, а тим часом завершити зосередження радянських армій, посилити їх бойову готовність, а потім разом з Англією, з надією на американські поставки, задушити і задавити Дойчський Райх і Італію.

Тим самим Москва не тільки порушила положення нашого пакту про дружбу, а й жалюгідним чином його зрадила. І в той же час правителі Кремля до останньої хвилини, як і у випадках з Фінляндією і Румунією, лицемірно запевняли зовнішній світ в своєму прагненні до миру і дружби і становили зовні нешкідливі спростування.

Якщо до цих пір обставини змушували мене мовчати, то тепер настав момент, коли подальша бездіяльність буде не тільки гріхом потурання, а й злочином проти дойчського народу і всієї Європи.

Сьогодні на нашому кордоні стоять 160 російських дивізій. В останні тижні мають місце безперервні порушення цього кордону, не тільки нашого, а й на далекій півночі і в Румунії [16]. Російські льотчики бавляться тим, що безтурботно перелітають цей кордон, немов хочуть показати нам, що вони вже відчувають себе господарями цієї території. В ніч з 17 на 18 червня російські патрулі знову вторглися на територію Райху і були витіснені тільки після тривалої перестрілки. Але тепер настав час, коли необхідно виступити проти цієї змови єврейсько-англосаксонських паліїв війни і теж єврейських володарів більшовицького центру в Москві.

Дойчський народе! В цей момент здійснюється найбільший за своєю протяжністю і обсягом виступ військ, який тільки бачив світ. У союзі з фінськими товаришами стоять бійці переможці при Нарвику біля Північного Льодовитого океану. Дойчські дивізії під командою завойовника Норвегії захищають разом з фінськими героями боротьби за свободу під командуванням їхнього маршала фінську землю. Від Східної Пруссії до Карпат розгорнуті з'єднання дойчського східного фронту. На берегах Прута і в пониззі Дунаю до узбережжя Чорного моря румунські та дойчські солдати об'єднуються під командуванням глави держави Антонеску.

Завдання цього фронту вже не захист окремих країн, а забезпечення безпеки Європи і тим самим порятунок всіх.

Тому я сьогодні вирішив знову вкласти долю і майбутнє Дойчського райху і нашого народу в руки наших солдатів.

АДОЛЬФ ХІТЛЕР

---

Посилання:

 [1] Це звернення Райхсміністр д-р Геббельс зачитав 22 червня 1941 року о 5:30 ранку в спеціальній передачі Великодойчського радіо.

Одночасно Фюрер віддав наказ солдатам Східного фронту, який майже буквально збігався з даним зверненням, і, який закінчувався словами: «Дойчські солдати! Ви вступаєте тепер в жорстоку боротьбу і на вас лежить важка відповідальність, бо доля Європи, майбутнє Дойчського Райху, буття нашого народу лежить відтепер тільки в ваших руках. Хай допоможе вам в цій боротьбі Господь Бог!»

[2] Це сказав голова Ради міністрів Франції Жорж Клемансо під час паризької мирної конференції в 1919 році в інтерв'ю одному французькому кореспонденту.

[3] Британські гарантії були дані в 1939 році Польщі (31 березня), Греції та Румунії (13 квітня), а також Туреччини (12 травня).

[4] Головою ради міністрів Литви був бригадний генерал Йонас Церніус.

[5] Мирні пропозиції були висунуті 6 жовтня 1939 року.

[6]Головою міністрів Румунії був Георге Татареску (з 25 листопада 1939 року).

[7] Нарком закордонних справ Молотов заявив на 6-й сесії Верховної Ради 29 березня 1940 року: «Між Радянським Союзом і Румунією невирішеною і спірною проблемою залишається бессарабське питання. Радянський уряд ніколи не визнавав анексію Бессарабії Румунією (навесні 1920 року), але ніколи і не висловлювався проти з якимись конкретними зобов'язаннями».

[8] Що стосується фінсько-радянського мирного договору від 12 березня 1940 року, за яким Фінляндії довелося поступитися СРСР великою частиною своєї території, то пізніше, як сказав фінський президент Рісто Рюті в своїй промові по радіо 26 червня 1941 року, «представники Радянського Союзу висловлювали думку, що цей договір гарантує безпеку Ленінграда, для захисту якого Радянський Союз зробив військові дії. Радянські делегати на переговорах запевняли також, що цей мирний договір гарантує безпеку мурманської залізниці на північний схід від Ладоги, яку Радянський Союз вважав важливою комунікацією». Але радянський уряд дезавуював і ці заяви.

[9] Угода про протоки, укладена в Монтрьо 20 червня 1936 року, регулювала проходження торгових і військових суден через Дарданелли.

[10] Спроба путчу в Румунії була зроблена «Залізної гвардією» 23-24 січня 1941 року.

[11] Югославія приєдналася до Троїстого пакту 25 березня 1941 року.

[12] Переворот в Югославії стався 27 березня 1941 року. Уряд Цветковича було повалено.

[13] Договір про дружбу між СРСР і Югославією був укладений 5 квітня 1941 року.

[14] У комюніке дойчського Вермахту від 9 квітня 1941 р повідомлялося: «Мобільні війська і піхотні дивізії під командуванням генерал-фельдмаршала Ліста, виступивши з Болгарії, прорвали югославську оборону на кордоні, не зважаючи на важкі умови гірської місцевості просунулися на 100 км вглиб долини Ускюб (Скопле) і форсували річку Вірдар, відрізавши тим самим югославські війська від греко-англійських».

[15] Комюніке Вермахту від 10 квітня 1941 р.: «Просуваючись з Югославії по долині річки Вірдар танкові частини зайняли Салоніки».

[16] Про це йшлося в румунській відповідній ноті на британський ультиматум від 30 листопада 1941 року, опублікованій 7 грудня: «Після перших успіхів агресії СРСР проти Румунії (в червні 1940 року) провокації радянського уряду не припинилися, в яких виразився намір СРСР продовжувати свою експансію. Доказом служать безперервні вторгнення російських літаків, які з квітня по червень 1941 року, незважаючи на всі протести Румунії, від двох до семи разів на день залітали на румунську територію, що свідчило про підготовку військових операцій, а також про зосередження величезних сил на північному і південно-східному кордонах Румунії з явно наступальними цілями. Мали місце і постійно провоковані розвідувальними загонами конфлікти. Радянські збройні сили, стягнуті на кордон Румунії, налічували 30 піхотних дивізій, 8 кавалерійських дивізіонів і 14 моторизованих бригад».

Джерела:

·               Радиообращение Райхсканцлера А. Гитлера к нации по случаю объявления войны Советскому Союзу 22 июня 1941 года // New York Times, 23.06.1941.

·               22 июня. Три речи: Гитлера, Молотова и Черчилля. // Сайт timemislead. Автор: admin, 17 Фев 2014.

·               Обращение Адольфа Гитлера к германскому народу 22 июня 1941 года в связи с нападением на СССР! («The Barnes Review» September/October 2009). Стр. 35-40)

·               Обращение Адольфа Гитлера к дойчскому народу в связи с началом войны против Советского Союза // Сайт: holocaustrevisionism, 08.02.13

Ceterum censeo Moscovia esse delendam.

Росія є Абсолютним Злом, яке треба негайно знищити.

Moscovia delenda est!!!

Смерть російськім окупантам, їхнім запроданцям та посіпакам. Слава Нації!