Другий шматок таємниці (Частина 6)

лютого 08, 2021

Кілька місяців поспіль з самих далеких таборів в наметове містечко на березі Волги збиралися полонені поляки. Це були виснажені люди, яким довелося випірнути живими з пекла. Проте, військові доповідали про своє прибуття за формою, хоч ані форми, ані взуття на них не було…

Росія є Абсолютним Злом, яке треба негайно знищити.

Сам Андерс так згадував цей епізод:

«Вони наполягали на цьому. Вони хотіли показати більшовикам, що навіть босоніж, хворі і поранені, як багато з них, вони все ще можуть поводитися як солдати на своєму першому марші у бік Польщі».

З 17 тис польських офіцерів до Андреса живими добралися тільки 2 тис, а з 14 генералів вижили тільки двоє. Високопоставлений діяч НКВС, закріплений за цим заходом, повідомив Андерсу про те, що всього з Польщі було інтерновано близько 450 тис чоловік, військових і цивільних осіб, але за тими даними, які він отримав від поляків, що повернулися до нього, більшовики погнали до Сибіру не менше 1,6 млн. чоловік, більшість з яких там згинули.

3 грудня 1941 року Анлерсу влаштували зустріч із Сталіним і Андерс його запитав про те, де решта поляків з тих, що були вивезені в совок, на що Сталін йому відповів, що вони мабуть втекли в Манчжурію. На тому тема втрат була закрита. У квітні 1942 року, 74 тисячі польських військовослужбовців і 41 тисяча цивільних осіб, на чолі з Андерсом, відправилися до Середньої Азії, де з Красноводська морем дісталися до британської Персії в порт Бандар Пехльові.

Цивільні залишилися в таборі для біженців біля Тегерану, а військові рушили до Палестини, куди своїм ходом добиралися ось такі «каноніри Доласи», де й був сформований 2-й польський корпус, у складі 125 тисяч військовослужбовців.

Звідти, з Палестини, польські війська почали свій доблесний похід за звільненні Польщі. Так, прямого шляху там не було і йшов він через Близький Схід, Африку і Італію. Знаменитий бій за Монте-Кассіно це якраз операція польських військ. Тоді Андерс сказав своїм бійцям: «Ми битимемося з дойчами без передиху, тому що ми всі знаємо, що без перемоги над Дойчландом не буде звільнення Польщі».

У одному тому бою поляки втратили майже 1000 чоловік убитими і 3000 тисяч пораненими, але ключові позиції були зайняті і супротивник відступив. Начальник британського імперського генерального штабу віконт Аланбрук тоді заявив: «Серія наступальних дій, проведених на Кассіно, навряд чи була б можлива без поляків».

Після цього бою один з польських воїнів сказав: «З одного боку, я був щасливий, що можу принести свободу цим людям, які вітали мене в той момент. Але, з іншого боку, я був розчарований тим, що це була не польська вулиця, по якій я йшов, що я приносив свободу не своєму народу, що це не було виконання наших мріянь».

Війна котилася далі, у напрямі Дойчланду й Андерс якось сказав своїм підлеглим: «Ми віримо, що наші великі союзники і друзі – Великобританія і ЗДА – допоможуть нам зробити Польщу знову вільною і незалежною», а самому Андерсу прем'єр-міністр Великобританії Уїнстон Чьорчілль сказав наступне: «Я і мій друг президент Рузвельт ніколи не кинемо Польщу. Довіряйте нам». І поляки їм вірили, а Чьорчілль і його друг Рузвельт зрадили поляків. На знаменитій «Ялтинській зустрічі» Польща була відведена в зону окупації совка. Дізнавшись про це, близько тридцяти військових Андерса покінчили життя самогубством, а польська армія була деморалізована настільки, що союзники вже поставили на ній хрест.

Андерс особисто зустрівся з Чьорчіллем і той кинув в обличчя Андерсу: «Ви можете забрати своїх військових, ми обійдемося без них», на що Андерс холоднокровно відповів: «Це не те, що ви говорили протягом останніх кількох років». Але поляки глитнули образу і продовжили битися.

Представник британського командування в Італії, майбутній прем'єр-міністр Гарольд Макміллан тоді відмітив: «Я недооцінив чудову гідність і відданість Андерса і його товаришів. Вони билися з відмінністю, в перших лавах тих, що атакують, в останніх боях». А ще він сказав таке: «Вони втратили свою країну, але зберегли свою честь».

Після цього Андерс став Головнокомандуючим всіма польськими військами на дойчському фронті, оскільки їхня частина прийшла не з Італії, а з Нормандії, з Північного стратегічного напряму.

Проте, Андерс не пробачив зради ані Чьорчіллю, ані Рузвельту аж до своєї смерті в 1970 році. Він заповідав поховати себе поруч з його солдатами, загиблими при Монте-Кассіно, де на братській могилі є слова: «Ми, польські солдати, для нашої і вашої свободи ми віддали наші душі – Богові, наші тіла – землі Італії, а наші серця – Польщі».

Загалом, якби Польщу не зрадили, оскільки це було безумовною і ганебною зрадою, то замість французів, капітуляцію повинні були приймати поляки, оскільки і чисельністю своїх військ, і доблестю битви проти Дойчланду, і кількістю понесених жертв, вони стоять невимірно вище за французів. Але верх узяла політична доцільність.

І ось після всього цього подумаємо про те, чому ж історія тієї війни розказана таким дивним чином і почому спекулянти і брехуни до цих пір мають можливість лити гній на ті події. Ніхто не хоче відкривати шафи з скелетами. А ми розповіли тільки про невелику їх частину.

Джерело російською:

https://defence-line.org/2021/02/vtoroj-kusok-tajny-chast-6/

Частина – 1:

https://vasylfedorivzaporizhzhya.blogspot.com/2021/02/1_8.html

Частина – 2:

https://vasylfedorivzaporizhzhya.blogspot.com/2021/02/2_8.html

Частина – 3:

https://vasylfedorivzaporizhzhya.blogspot.com/2021/02/3_8.html

Частина – 4:

https://vasylfedorivzaporizhzhya.blogspot.com/2021/02/4_8.html

Частина – 5:

https://vasylfedorivzaporizhzhya.blogspot.com/2021/02/5_8.html