А. ВИСОЧЕНКО: «ВІН МУСІВ РОЗСТРІЛЯТИ СТАЛІНА»

Уривок із книги: А. ВИСОЧЕНКО «C.C.C.P. Без МАСКИ», - 1952 накладом і друком НОВОГО ШЛЯХУ Вінніпеґ, Канада

Хоч бери їх і зразу на кольорову листівку. Старший має ще густе, чорне, з сивиною на кінцях, розгладжене в боки волосся. Великі окуляри блистіли з-під високого чола. Під рожевими щоками вмостилися невеличкі вуса й борідка. Дорогий, пошитий за останньою модою попелястий костюм елегантно лежав на постаті середнього зросту. Лівий бік піджака прикрашали два ордени: Леніна, Червоного прапору та два червоні металеві прапорці – ЦВК УССР і ЦВК СССР (ЦВК — центральний виконавчий комітет — колишній совєтьский "парлямент"). Всім тілом людина спиралася на узорну палицю з чорного дерева.

— Другий — набагато молодший. Гордо закинута вгору голова, широкі плечі, високо підтягнуті груди, прямі, наче виліплені ноги підкреслювали природну красу й силу. Цьому чоловікові винятково добре був до лиця військовий одяг з найвищої якости сукна. У нього під шнурок розвішані бойові ордени, а на кожній петлиці стоячого коміру прикріплено по два ромби-відзнаки комдива, себто генерал-лейтенанта.

Вони міцно обнялися, тричі поцілувалися і, тримаючи один одного за руку, жваво розмовляли. Під ними дзеркальне поле широкого Дніпра. Довкола них визерунками посаджені невисокі зелені дерева, стінки розлеглих кущів і безліч, безліч розкішних квітів. Асфальтові доріжки літерою "О" від брами розбігаються по величезному подвір'ї і знову сходяться біля гарного блакитного будинку із стінами в милих для ока скульптурах. А над усім прозоре небо і сонця золоте склепіння...

Яка розкіш, яке життя прекрасне! — так і хочеться вголос сказати. Але таким воно виглядає тільки тут, за високим парканом, за непроникливою сторожею НКВД. А далі скрізь обдерті, виснажені люди, злигодні, бруд, недоїдання.

Тут, це колишній царський палац у стародавньому Києві. Тепер він є резиденцією керівного совєтського органу в Україні. Старший співрозмовець голова ЦВК УССР і ЦВК СССР, отже, президент України й одночасно Совєтського Союзу — Григорій Іванович Петровський. Молодший — його рідний син.

Я й секретар президента, Лев Дубинський, стоїмо трохи віддалік, чекаючи на кінець родинної зустрічі. Нам треба погодити урядовий матеріял для преси.

— Здається вже — підштовхує мене Дубинський. Він має рацію: батько з сином знову обнімаються, цілуються, весело сміються...

Цікаво, чи думав тоді хтось із них, хто кого має незабаром розстріляти?

Комдив, або генерал-лейтенант Петровський був на найпочеснішому місці в червоній армії. Він командував кремлівською гвардією, так званою московською пролетарською дивізією. Всі солдати й офіцери гвардії — один в один: високі, стрункі, широкоплечі, вправні. Петровський добирав до її складу переважно своїх земляків. Вдень столицю совєтського Союзу й комінтерна — Москву охороняло НКВД. Коли настав вечір і до самісінького ранку на варту в Кремлі, совнаркомі, ЦКВКП(б), в усій московській залозі ставала ґвардія. Сталін і інші члени політбюро свій сон довір’яли пролетарській дивізії. Генерал Петровський, син президента, заходив тоді до Кремля і цілу ніч залишався в ньому повним господарем. Генерал не марнував безсонних ночей. Він їх провадив у дружніх розмовах із солдатами й офіцерами. Майже всі вони вихідці з українських сіл. Від рідних та знайомих з батьківщини діставали листи повні розпуки й безпросвітнього горя. Добре знали вони про насильницькі колгоспи, заслання, розстріли, голод. Зі своїм генералом військовики говорили одверто й щиро. Петровський не тільки не карав їх, а часто, записавши чиюсь скаргу, обіцяв:

— Добре, я поговорю з маршалом Тухачевським, то може він щось допоможе у вашій біді.

Вдавався він з проханням вжити належних заходів не до маршала Тухачевського, а до свого батька, президента Григорія Івановича Петровського. Здебільшого втручання командира московської пролетарської дивізії приносили певні полегші скривавленим людям. Не дивно, що серед Гвардійців найбільшою пошаною й любов'ю користувалися генерал Петровський і маршал Тухачевський.

— Вони наші, справжні військові, а не якісь там комісари — так говорили в дивізії.

Комісари, політичні й особливі відділи створені партією та НКВД для контролі над армією. Жадний командир частини не може видати наказу, не погодивши його попередньо з комісаром. Всіма розмовами, на строями у війську і, навіть, особистим листуванням дуже старанно цікавляться партійно-поліційні наглядачі. Вони зі свого поля зору ніколи не випускають ні звичайного солдата, ні офіцера, ні самого маршала. Комісари, політичні й особливі відділи обплутали військо густими тенетами, стиснули його за горло. Коли іноді виникає конфлікт між вищим командуванням й партійними та енкаведистськими представниками, Сталін завжди стає на бік останніх. Це й не дивно, бо він особи сто один з перших комісарів червоної армії. Вія добре знає, що військо постійно йшло за Троцьким, Фрунзе і ніколи за ним. Сталін чудово розуміє, якщо послабити контролю над армією, вона може свої багнети повернути проти нього.

Але щодо своєї гвардії, московської пролетарської дивізії, та її славного командира — генерала Петровського, він цілком певний. Щодо них також цілком певний ... маршал советського Союзу Михайло Тухачевський.

— Блискучий військовик! — так казали про Тухачевського в СССР і закордоном. В його життєвому активі винятково багато виграних боїв на всіх фронтах громадянської війни. Пізніше Тухачевський на модерних засадах організував армію, допоміг створити оборонну промисловість. Академія генерального штабу імени Фрунзе вважає маршала кращим совєтським тактиком і стратегом. До того ж він спадковий військовий. На з'їздах партії чи совєтів Тухачевський завжди виступає енергійно, чітко, упевнено. Так діють тільки накази...

Коли маршал перший ішов за труною англійського короля Георга, найвищі чужоземні достойники-учасники жалобної процесії перешіптувалися між собою: — Ось кому належало б керувати совєтським Союзом! — Такої ж думки був і сам Тухачевський.

Він органічно не виносив усіх партійних та енкаведистських контрольорів в армії. Відтак, всією душею ненавидів і Сталіна. Трагедія села, обездолення міста, єжовський терор НКВД показали йому, що настав час діяти. Тухачевський не створював багатомільйонової армії, якто з переляку показали всьому світові Сталін і тодішній нарком внутрішніх справ Єжов. Він до провідної участи в змові залучив лише найближчих своїх товаришів — кількох командирів і генералів. Останні теж звірилися тільки найбільш певним командирам. Навіть безпосередньо, практичну участь у виконанні завдань, мала взяти, порівнюючи з мірилами задуму, незначна кількість офіцерів, окремо ж у Москві ще й солдатів. Армія, а за нею й нарід мусіли довідатися про події тільки тоді, коли вони вже будуть цілком закінчені.

Михайло Михайлович Тухачевський сам особисто в усіх подробицях опрацював плян державного перевороту. Призначався він на один з днів, коли в Кремлі відбуватиметься нічне засідання політбюра.

Як і завжди ввечорі, на зміну енкаведистської варти, із батальйоном пролетарської дивізії до Кремля ввійде генерал‑лейтенант Петровський. Випровадивши еякаведистів, він негайно заарештовує всіх членів політбюра. Тут же, власноручно і насамперед, генерал Петровський розстріляє Сталіна. Прибула варта сальвою знищує всіх інших членів політбюра. Швидко закінчивши розправу в Кремлі, Петровський дзвонить офіцерам Гвардії, що цієї ночі будуть відповідальними черговими по охороні приміщень: совнаркома, ЦК ВКП(б), ЦК ВЛКСМ та московських радіостанцій. Там заарештовують усіх цивільних працівників і військові сідають до апаратів зв'язку.

Про стан річей у Москві Тухачевський умовним сигналом сповіщає командувачів військових округ: Києва, Білорусі, Ленінграду й Грузії. Там, заздалегідь підготовані офіцери, так само без суду розстрілюють місцевих намісників Сталіна.

Рівно в 23 годині 30 хвилин, в час, коли з Москви на цілий світ передають нічний випуск "Последних Известий", маршал Тухачевський через радіо оголошує приблизно такий комунікат (переказую за словами офіцерів колишньої московської пролетарської дивізії):

"Виконуючи волю і найпалкіше бажання всіх народів Совєтського Союзу, верховне командування червоної армії, за співучастю командирів та бійців, вчинило в країні державний переворот. Сталін і члени політбюра (йде перелік прізвищ) розстріляні. Так само розстріляні намісники Сталіна в Україні, в Білорусі, Ленінграді, Грузії (йде перелік прізвищ).

Тимчасово найвищу владу в совєтському Союзі перебрала Військова Директорія на чолі з маршалом Тухачевським Михайлом Миколайовичем. В національних республіках, краях та областях вся повнота влади передається відповідним командувачам військових округ.

Негайно, після перебрання влади в свої руки, Військова Директорія ухвалила постанову, яка від нині стає чинною на всьому терені СССР:

Пункт 1. Комуністична партія з усіма її організаціями відокремлюється від держави;

Пункт 2. Розпускається криваве терористичне НКВД. Утримання потрібного порядку й спокою в державі покладається на армію та місцеву міліцію;

Пункт 3. Цілковито скасовується рабський колгоспний устрій;

Пункт 4. Запроваджується дрібна торгівля і вільний дрібний промисл;

Пункт 5. Встановлюється воля релігії;

Пункт 6. Звільняються від кари й підсудности всі дотеперішні політичні в'язні.

Слухайте дальші постанови.

Вітаємо народи совєтського Союзу із знищенням темної сталінської сваволі, з поваленням ненависного режиму катів, ошуканців і пройдисвітів! Закликаємо всіх громадян до активної співпраці щодо створення справді вільного й щасливого життя в нашій країні!

Підписала:

Військова Директорія".

Передмова:

https://vasylfedorivzaporizhzhya.blogspot.ru/2017/08/ccc-p.html

1. А. ВИСОЧЕНКО: Новіші "адами" і "еви" та їхнє гріхопадіння

https://vasylfedorivzaporizhzhya.blogspot.ru/2017/08/blog-post_7.html

2. А. ВИСОЧЕНКО: Бунт бабів

https://vasylfedorivzaporizhzhya.blogspot.ru/2017/08/blog-post_10.html

3. А. ВИСОЧЕНКО: "Соціялізм" на трупах мільйонів

https://vasylfedorivzaporizhzhya.blogspot.ru/2017/08/blog-post_45.html