А. ВИСОЧЕНКО: «ПІД ПРАПОРОМ ТУХАЧЕВСЬКОГО»

Уривок із книги: А. ВИСОЧЕНКО «C.C.C.P. Без МАСКИ», - 1952 накладом і друком НОВОГО ШЛЯХУ Вінніпеґ, Канада

Година для перевороту пробила. Повністю готова виконати свою почесну місію московська пролетарська дивізія, підібрані офіцери-виконавці на місцях. В Кремлі відбувається засідання політбюра. Воно має зайти далеко в ніч, аж поки не прогримить постріл генерала Петровського.

Залишається 2‑2¹/₂ години до часу, коли пролетарська дивізія має стати на варту. Спокійна Москва, спокійна вся країна. Дуже мало хто знає, які невдовзі стануться події. Раптом, до телефону із засідання політбюра викликають наркома внутрішніх, справ Єжова. В рурку він чує переривний, схвильований голос начальника політичного управління червоної армії, Яна Гамарніка:

— Негайно приїздіть до мене! Справа небувало важлива! Вона не терпить жадної хвилини затримки!...

Засідання політбюра триває. Єжов, відпущений Сталіним, з великим супроводом енкаведистів уже в квартирі Гамарніка. Останній лежить на підлозі з простріленою головою, біля його правої руки — револьвер. На столі — лист. Єжов хватається за дрібно списаний папір і в усіх подробицях довідується про змову. Гамарнік психічно не витримав останніх годин перед переворотом, став зрадником...

Схопилося на ноги НКВД цілої Москви та її околиць. Єжов з енкаведистами вривається до приміщення маршала Тухачевського й без слів стріляє в останнього. Маршала тяжко поранено. Тисячі енкаведистів несподіваним наскоком на казарми московської пролетарської дивізії заарештовують командира Петровського, розброюють цілу Гвардійську частину. Полотняно блідий Сталін перериває чергового промовця на засіданні політбюра й обливаючись рясним потом, з притиском на кожному слові, виголошує:

— Ми щойно уникли найбільшої небезпеки відколи існує совєтська влада! Ми уникли негайної смерти! Мене самого син Петровського хотів прикінчити першим!...

Партія — оскаженіла. Руками Єжова вона справляла по Тухачевському криваву тризну. Цілий 1937 рік і початок 1938‑го пройшли під знаком масового, жорстокого нищення червоної армії. Свій досвідчений, випробуваний генералітет, надійний, кадровий склад офіцерства, тисячі нижчих учнів і солдатів вона тратила день за днем. Кожному здавалося — ще трохи і військо в совєтському Союзі зовсім перестане існувати. Підкреслюю, армія танула на очах не на фронті, бо такого не існувало, а за цілком мирних умов, у власній же країні, їй просто партія та НКВД свідомо, з Єжовською садистичною насолодою стинали голову. Не забудьте, що військо називалося ще доті "робітничо-селянське", гинуло ж воно від рук того, хто його найбільше не любив і страхався, від рук самого Сталіна...

Маршала Тухачевського, командирів (генералів найвищої ранґи): Якіра, Уборевича, Корка та ще кількох вирішили швидко спровадити на той світ. Не зважаючи на жахливі тортури в НКВД, видатні військові більше від зрадницького листа Гамарніка нічого не сказали й винними перед народом себе не визнали. Тяжко пораненого, а пізніше сильно битого Тухачевського до залі "суду при зачинених дверях" внесли на ношах. Але тіло його зуміли понівечити, а зламати гордий дух маршала не спромоглися навіть інквізитори з НКВД. Як і всі його колеги по "суду" смерть він сприйняв з винятковою гідністю.

Окремо розглядалася справа генерала Петровського.Її провадив ледве не сам Сталін. Жахливих тортур, що їх зазнав молодий генерал, Сталінові видалося замало. Його лють і почуття помсти тут уже справді не знали ніяких меж. Петровському він навіть не дав, як іншим, померти за вироком поставлених НКВД "суддів". У цьому випадку Сталін дійшов апогею в свойому сатанинському деспотизмі. Секретар президента, Григорія Івановича Петровського — батька, Лев Дубинський пролляв трохи світла на цю справу.

Сталін викликав з Києва Г.І. Петровського до себе. За звичаєм, не вдаючись у довгі розмови, поклав перед ним уже заздалегідь написану ухвалу ЦВК СССР про затвердження вироку смерти на командира московської пролетарської дивізії Петровського. Президент-батько прочитав документ і ледве видавив з себе:

— Так!

— Де ж, так ? — обурився Сталін. — Хіба тобі повилазило? Читай в самому долі!

Прибитий горем старий чоловік крізь окуляри й затеклі сльозами очі, через силу придивляється до останніх рядків тексту. Там, як звичайно стояло: "Голова ЦВК СССР".

— Ну, що ж, все по формі; зроблено, як слід, — дивується спантеличений Г.І. Петровський.

— Де там, як слід? — криком передразнює Сталін, кулаком грюкаючи по столу. — Підписати треба ухвалу!

— То хай Калінін це й зробить!

— Ти теж голова (за старою конституцією кожний голова центрального виконавчого комітету "самостійної" республіки був одночасно й головою ЦВК СССР) і власною рукою мусиш скарати свого виродка!

— Навіщо ще й це потрібно? — трясучись усім тілом ледве вимовив старий Петровський.

— Так хоче партія, так хочу я, розумієш? — закінчив розмову Сталін.

Очевидно, найтяжчою хвилиною в усьому житті генерал-лейтенанта Петровського був той момент, коли йому офіційно, за підписом його рідного батька, зачитали ухвалу ЦВК СССР про затвердження вироку смерти.

А ще не так давно, в середині чудового українського літа, на березі широкого Дніпра, в розкішному, колись царському палаці стародавнього Києва обидва Петровські так міцно, так зворушливо цілувалися й обіймалися...

Цікаво, чи думав тоді хтось із них, хто кого має незабаром розстріляти?

— Тухачевського забито, але хай живе Тухачевський! — Ось неписане гасло тих часів у совєтській армії. В ній воно не вмерло й по сьогодні.

Сталін, партія, НКВД та його шеф Єжов чудово вдавали собі справу, яким величезним авторитетом користується у війську фізично знищена група блискучого маршала. Боротьба з "Тухачевщиною" набрала таких розмірів, що врешті перетворилася у велетенську м'ясорубку, в знекровлення цілої армії та в нечуване в історії обмеження її прав. У казематах НКВД, в тюрмах, в концентраційних таборах з'явилося безліч позбавлених звань військових. Тут були всі, від солдатів починаючи й генералами та маршалами кінчаючи. Без всякого перебільшення стверджую, що краща частина совєтської армії тоді пішла на розстріл і в довговічну неволю. Адже недарма Сталін за минулі війни з німцями був змушений звільнити з заслання багатьох ще уцілілих військових, серед них і одного з кращих тепер маршалів, героя Совєтського Союзу, Рокосовського.

Незадовго по Тухачевському з загального поля зору зник організатор і керівник совєтського генерального штабу маршал Єґоров. Довший час ще не зачіпали маршала Блюхера.

Блюхер, це подивугідна людина. В совєтському Союзі його вважали чудовим стратегом, полководцем і організатором. До того ж він був особисто надзвичайно хоробрим й не лякався ніякого ризика. Під час громадянської війни на Уралі й Сибіру він розгромив білі армії Колчака. Він же покінчив з інтервенцією чужоземних держав на Далекому Сході. Коли Чан-Кай-Шек був у тісній дружбі з Совєтами, Блюхер, під знаним цілому світові псевдонімом "Бородін", працював довгий час його військовим радником. Про те, яке значення надавали особі Блюхера, дуже яскраво свідчить той факт, що всі чисто встановлені Совєтами ордени й почесні відзнаки за ч. (нумером) 1, маршал носив на своїх грудях. Він також мав, подаровану ще Леніним, золоту зброю.

Я мав нагоду в присутності керівників Далекосхіднього Краю близько години розмовляти з Блюхером на пероні хабаровського двірця. Він тоді вже командував Особливою Далекосхідньою Армією. Про його поважні роки свідчило лише трохи посріблене з країв волосся. А так — жадної зморшки на обличчі, постать струнка, я б сказав, могутня, зразкова військова виструнченість, проникливий твердий погляд карих очей і вольовий, без хрипоти голос. Маршал перед нами коротко й виразно розгорнув свої пляни переведення Особливої Далекосхідньої Армії на місцеве постачання, як харчове, так і чисто військове: з муніцією, зброєю, машинами...

Блюхера на Далекому Сході заарештувати було неможливо. Сталін зробив інакше — викликав його до Кремля на військову нараду. В Москві маршала замість резиденції політбюра, завезли на... Луб'янку, де міститься центральне НКВД. Там з нього зірвали всі відзнаки, а на останок зняли й ремінь. Декому довелося побачити ще Бюхера на Луб'янці. Він там швидко посивів, глибоко запали вицвілі очі. Що з ним далі сталося — невідомо. Така широко знана людина пропала не знати куди.

Чому Блюхер потрапив у неласку — річ цілком зрозуміла. Після Тухачевського з товаришами, залишився незайманим тільки він один, кого армія дуже любила і в кого безмежно вірила.

— А, раптом і Блюхер захоче піти слідами Тухачевського, що тоді?

Рекордом недовір'я партії та НКВД до армії, невимовним страхом перед нею, був наказ Сталіна, яким заборонялося військовим при собі ... носити зброю. Кожний солдат, чи офіцер у цих часах мав право користуватися зброєю лише при відбуванні навчальних вправ, або стоючи на варті. По тому зброю здавали до сховища в частині, яке переважно охороняли енкаведисти (так звані особливі відділи). Військові без зброї — цього ще світ також ніколи не знав. Закон цей діяв аж до початку походу Совєтів, спільно з Гітлером, на Польщу в 1939 році.

Червона армія тих часів була чи не найслабшим військом на земній кулі. Досвідчені кадрові офіцери мали цілковиту підставу твердити: — нас може розбити навіть маленька держава!

Передмова:

https://vasylfedorivzaporizhzhya.blogspot.ru/2017/08/ccc-p.html

1. А. ВИСОЧЕНКО: Новіші "адами" і "еви" та їхнє гріхопадіння

https://vasylfedorivzaporizhzhya.blogspot.ru/2017/08/blog-post_7.html

2. А. ВИСОЧЕНКО: Бунт бабів

https://vasylfedorivzaporizhzhya.blogspot.ru/2017/08/blog-post_10.html

3. А. ВИСОЧЕНКО: "Соціялізм" на трупах мільйонів

https://vasylfedorivzaporizhzhya.blogspot.ru/2017/08/blog-post_45.html