А. ВИСОЧЕНКО: «ВТЕЧА ВІД ДІЙСНОСТИ»

Уривок із книги: А. ВИСОЧЕНКО «C.C.C.P. Без МАСКИ», - 1952 накладом і друком НОВОГО ШЛЯХУ Вінніпеґ, Канада

Біля головного готелю в Іркутську зібрався досить значний натовп. Вздовж і впоперек сновигають у формах та в цивільному одязі енкаведисти, бачимо авіяторів, високих командирів червоної армії, пізнаємо керівних партійних працівників Східнього Сибіру. Ми вже витягаємо свої кореспондентські документи, щоб при допомозі їх ближче пройти до середини; коли помічаємо привітний рух рукою у наш бік. Стоючи на сходах, Абрам Зінов'євич Гольцман побачив і пізнав нас. Цієї ж хвилини дає зрозуміти офіційному натовпові, щоб він залишався на місці, а сам, у супроводі свого ад'ютанта, героя совєтського Союзу, пілота Местона, пішов нам назустріч.

— Де ви зупинилися? Також тут? — вітаючись, запитує Гольцман.

— Ні, цей готель місцева влада підготувала спеціяльно для вас. Інших сюди не пускають.

— Ах, так. Ну, то тепер можете переходити до нього. Але де, все ж таки, ваша квартира?

— На одному горищі, справжній голуб'ятні, аж в кінці Іркутська.

Гольцман та Местон беруть нас під руки, відводять далі від натовпу. Так, щоб ніхто з сторонніх не чув, Абрам Зінов'євич висловлює зовсім іншу думку:

— Ні, краще залишайтеся на своїй голуб'ятні. В готелі дуже багато блощиць.

— Та ви ж у ньому ще й не спали! — висказує здивовання хтось з моїх колег. Гольцман сміється:

— Не все, що я кажу треба розуміти дослівно. Іноді воно має й переносне значення. Дайте свою адресу й ми з Местоном навідаємося до вас уночі. Маю неймовірне бажання, хоч трохи відвести душу...

Умовляємося, де і в якій годиш зустрітися. Местон на прощання кидає:

— Тільки, щоб чаю (національний напій) і духу не було! На столі має стояти саме "пальне" (так пілоти називають горільчані вироби).

Ми приголомшені. А.3. Гольцман величезна риба в совєтському Союзі. Він начальник усієї цивільної повітряної фльоти, але найважливіше — заступник голови президії ЦКК (центральної контрольної комісії) ВКП(б). Отже, контролює стан дисципліни, моралі та настрої в цілій партії. А тут на щось скаржиться, пропонує влаштувати таємниче побачення. В нашій свідомості просто не в'яжуться кінці з кінцями.

Я, два мої колеги П. та Д. відбуваємо коротку нараду. З Гольцманом у нас зав'язалося ділове знайомство ще в Москві. До нього доводилося носити на затвердження всі важливі статті й інформації про авіяцію. Та й тоді близьких, товариських взаємин у нас, молодих журналістів, з ним не було і бути не могло.

Припускаємо, що Гольцман вирішив перевірити, як ми себе поводимо далеко від Москви, а значить і від постійного нагляду над собою. Чи не "розкладаємося" часом, маючи більш-менш вільну руку?

Виходячи з подібних міркувань, ми стіл для зустрічі приготували досить скромно: нарізали ковбаси, копченої риби, огірків, цибулі, помідорів. На 5 осіб поставили тільки одну пляшку коняку. Але, на всякий випадок, окремо у валізи позапихали ще чимало їжі, горілки, пива та вина.

В умовлений час усі втрьох вийшли до вуличного ліхтаря, де мали стрінути гостей. Вони не примусили довго чекати на себе. З довколишньої теміні, майже разом з нами, виринули дві постаті. Маленький, рухливий, з чорним пушком під носом, з лагідними веселими очима Гольцман і здоровенний, як верства, худий та завжди повільний Местон. Але замість розкішних мундирів вищого командного складу, авіяції й орденів, на них буденні цивільні плащі, а на головах блиноподібні "кепки" з довгими дашками, що їх носять майже всі робітники й службовці совєтського Союзу. Обов'язкового авта з ними також не було. Отже, вони кілька кілометрів відшмагали пішки. Ніде не побачили ми й охоронників з НКВД.

— У нас сьогодні вийшло все, як по нотах, — відразу ж почав розповідати Гольцман. — Тільки смерклося, я й Местон сказали, що після подорожі сильно втомлені, тому негайно кладемося спати. Зайшли до своєї кімнати, переодяглися, а потім через вікно вбиральні позіскакували на чорну частину двору, а звідти, ніким не пізнані, дісталися й до вас. Всевидюче НКВД зараз пильнує порожній готель. Ото ж я посміюся завтра над своєю вартою.

Ми мали в свойому розпорядженні ціле горище досить великого будинку. Розійтися було де.

— Та тут не життя, а рай! — захопився Гольцман. — Справжня паризька мансарда! Журналістам у нас ведеться ще не погано.

Местон, замість слів, відчинив принесену ним доволі солідну валізку. Звідти на стіл почав витягати різні кремлівські делікатеси: всілякі консерви, шинку, ікру (кав'яр), ковбик (салтисон), коштовні горілки, коняки, багаторічні вина. Бачучи таке, ми вже сміливо виставили і свій власний запас.

— Та тут сього на тиждень вистачить! — сплеснув руками Гольцман.

— Нічого, Абрам Зінов'євич, — озвався Местон, — посидимо до ранку, то якось упораємось. На столі саме сміття залишиться.

— Тільки жадної здравиці й промови не виголошувати — попереджає Гольцман. — По правді кажучи, вони кожному з нас і так у печінках сидять!

Це — нова несподіванка. В совєтському Союзі при подібних зустрічах завжди потрібно першого келиха піднести за здоров'я Сталіна, далі, по черзі за членів політбюро і тільки потім за господарів та гостей.

— За зустріч! — рубає Гольцман і перекидає в рот першу чарку. Ми наслідуємо його приклад. — Ще за зустріч! — Знову запрошує випити високий гість. Таке ж запрошення виголошують: Местон, я, мої колеги.

— А тепер заспіваємо, — пропонує Гольцман. — Тільки, боронь Боже, не інтернаціонала, чи щось подібне, — замотав він головою. — Ви звідки родом? — звертається до мене.

— З України.

— О, то я теж одесит (Одеса — великий український порт на Чорному морі).

Нумо, давайте! — І виразним баритоном він затягнув усім нам добре відому українську народню пісню:

— Ой не шуми луже — зелений байраче,

Не плач, не журися молодий козаче...

Поступово зникають офіційні перепони між нами, а з ними і настороженість. Розв'язуються язики, повіряються деякі думки. Абрам Зінов'євич почуває себе невимушено.

— Для вас такі посидінки нічого особливого не означають. А для мене вони в пам'яті залишаться надовго, — щиро признається він. — Гола, суха, офіційна казенщина заїдає нас з ніг до голови. Думаєте нам, на урядових верхах у Москві, щасливо й весело живеться? Ясна річ, комусь там воно й подобається, але мені — заріз! Спиш — тебе охороняють, а водночас вивчають і у сні. Встанеш — варта на кожному кроці. Перед її очима ти працюєш, ходиш, їздиш, розмовляєш, їси. Навіть, здається, власні твої думки хтось завжди переглядає й контролює. А наші розваги, ви самі знаєте: за першою чаркою здравиця в честь Сталіна й півгодинна промова, а другою — в честь Молотова і не менше слів, там десь доходить черга й до моєї персони теж з відповідним кадінням. Все це робиться не від серця, не від душі, а тому, що так треба, так заведено. Кожна промова — завчений шабльон. Так на бенкетах, так на ділових зборах і, навіть, тепер на з'їздах. Скільки та де виступів не слухаєш, здається, що це все вертиться одна патефонна пластинка і ніяк не може зупинитися.

— Але під час подорожей більше різноманітностей — вставляю своє слово.

— Помиляєтесь — рішуче заперечує Гольцман. — В Свердловську на честь мого приїзду скликали пленум обкому партії, а потім влаштували бенкет. Знаєте, ні дать, ні взять, було так само казенне, нудно й сіро, як і в Москві. В Новосибірську я натрапив на це ж саме. Тому то, коли прибув сюди, до Іркутська, наказав: — ніяких пленумів та бенкетів. Обридло вже. Лише побачивши вас, вирішив хоч трохи розвіятися, хоч коротко, але відчути себе справжньою людиною.

— Та для цього нам довелося обдурити НКВД — зазначив Местон.

— А, звичайно, — підхопив Гольцман. — Інакше охоронники приперлися б за нами сюди. Тоді знову розпочинай валяти офіційного Ваньку: здравиці, промови, пісні схожі на "інтернаціонала", взагалі всяке непотребство. Ні, сьогодні я вирішив втекти від дійсности...

Заграли на гітарі циганського романса, Местон розповідав анекдоти,. Д. показував різні штукарства з картами. Уже без запрошень пили та їли, хто, коли й що хотів.

В мій мозок врізався вираз: «вирішив втекти від дійсності». Це сказала людина, що покликана берегти цю дійсність, як зіницю ока! В міжчасі ближче підсідаю до Гольцмана, ставлю йому питання:

— А чому ЦКК не виправить становища, не поліпшить самої дійсности? Він понуро відказує:

— Тепер уже цього ніхто не зробить. З кращими ідеалами людства партія розминулася назавжди. Печать жорстокої бездушности лежить скрізь, на всіх і на всьому. Зачекайте трохи, самі побачите до якої прірви ми йдемо...

Гольцмаїн, очевидно, не дуже ховався із своїми переконаннями. Принаймні, політбюро чудово про це знало. Воно йому й керівникові військової авіяції, Баранову, влаштувало винятково ефектовну "катастрофу" в повітрі. По тому і Гольцмана, і Баранова оголосили "запеклими ворогами народу". Однак, того вони вже не почули. Від їхніх тіл та згорілого літака лишився сам порох на землі. Тепер уже назавжди вони втекли від прикрої дійсности.

Передмова:

https://vasylfedorivzaporizhzhya.blogspot.ru/2017/08/ccc-p.html

1. А. ВИСОЧЕНКО: Новіші "адами" і "еви" та їхнє гріхопадіння

https://vasylfedorivzaporizhzhya.blogspot.ru/2017/08/blog-post_7.html

2. А. ВИСОЧЕНКО: Бунт бабів

https://vasylfedorivzaporizhzhya.blogspot.ru/2017/08/blog-post_10.html

3. А. ВИСОЧЕНКО: "Соціялізм" на трупах мільйонів

https://vasylfedorivzaporizhzhya.blogspot.ru/2017/08/blog-post_45.html