А. Височенко: «ЛЮДИНА ЛЮДИНІ — ВОВК»

Уривок із книги: А. ВИСОЧЕНКО «C.C.C.P. Без МАСКИ», - 1952 накладом і друком НОВОГО ШЛЯХУ Вінніпеґ, Канада

Василь Федорів: До століття більшовицького заколоту у Петербурзі варто перечитати спогади А. Височенко про те, що приніс більшовизм українському народові… .

Росія – Абсолютне Зло, яке треба негайно знищити.

Блискуча партійна дама, Коллонтай, мала всі можливості провадити розкішне життя. Це тому, що вона... майже не жила в совєтському Союзі, а ввесь час перебувала як його дипломатичний представник у Швеції. Стокгольм — не сіра, казенка Москва, а ще більше — не голодна, брудна й занехаяна совєтська провінція. До того ж Коллонтай діставала необмежені кошти, мала показну вроду й захоплювалася, побутом патриціїв древнього Риму. Чудовий посольський палац, старі, вистояні вина, справжній хрусталь на столі і в будуарній напівтьмі дразливий дріж вмираючого танґо... Ах, як приємно за таких умов почувати себе стовідсотковою комуністкою! Там, у свойому Стокгольмі, подалі від Леніна й Сталіна, від диктатури і злигоднів, партійна дама Коллонтай писала, мислила, творила. По образу й подобію свойому вона накреслювала контури майбутнього життя й побуту в совєтському Союзі. Ленін та Луначарський ознайомилися з її доробком і махнули на нього рукою, — хай, -— мовляв, — друкує й читає перед людьми. Подивимося, що з того вийде... Сталін співчутливо усміхнувся.

Коллонтай зробила кілька турне по совєтському Союзі. Свою теорію виклала в численних дискусіях та на сторінках преси. Що ж вона пропаґувала?

— Людина-метелик. Її ніщо не в'яже: ні держава, ні родина, ні громада, ні релігія. Користується тільки красою життя і існує тільки для краси. До палаців-храмів, до чарівних зелених парків, або на соняшні пляжі моря сходяться жінки й чоловіки, обирають собі, хто кому до вподоби, споживають найкращі напої, під неугавну музику оркестр сходяться й розходяться, навіть не цікавлячись іменем одне одного...

Ось і вся "метеликова теорія вільного кохання" Коллонтай. Хто ж дбатиме про дітей, хто будуватиме палаци-храми, насаджуватиме парки, гратиме в окрестрах, вироблятиме вино, вирощуватиме хліб, взагалі, хто працюватиме, — про них прекрасна партійна дама не згадала й словом. Очевидно, вона мала на увазі життя тільки "вождів" пролетаріяту, а не сам пролетаріат. Недарма, о недарма їй усміхнувся Сталін!

"Метеликова теорія" Коллонтай довгий час у совєтській державі була прийнята не тільки до відома, а й до керування. Принаймні, додержуватися її вважалося ознакою доброго тону. Так мислили партія, комсомол та НКВД. А треба знати, що в підлеглості останнього перебувають органи реєстрації шлюбів, розлук, народжень, смертей, так звані "ЗАГС’и". В практичному житті теорії блискучої партійної дами дали найпотворніші наслідки.

В моїй присутності проходив чистку партії директор української кіно-фільмової організації, Нечес. У нього все виходило гаразд: старий комуніст, непорушно додержує генеральної лінії ЦК, безмежно відданий Леніну й Сталіну. А все ж заяв на нього подано безліч. І все від покривджених ним жінок. Голова комісії по чистці поставив цілком просто питання:

— Скільки разів ви були одружені? Нечес зам'явся, а тоді щиро визнав: — з пам'яті сказати дуже тяжко, можу помилитися.

— Ну, говоріть, як хочете. Назвіть на ім'я і прізвище кожну вашу дружину — наполіг голова.

Нечес витяг записника й почав по ньому читати. Вийшла страшна кількість. Йому запропонували так само доповісти про своїх дітей.

Тут Нечес заперечливо хитнув головою, рішуче промовив:

— Скільки їх, їхні імена та що з ними є, цього вже вам ніхто не скаже!

Де ж справді могли подітися нащадки Нечеса та багатьох таких, як він?

На пустирі важливого індустріального центру країни — в місті Харкові приступили до закладення найбільшої в Европі площі імени Дзержинського. Під масивні споруди треба було класти глибокі фундаменти. Робітники почали вибирати ґрунт, аж тут із глибин землі на них посунули тисячні лави брудних, обідраних дітей, підлітків та юнаків. Ця підземна армія вискочила з ножами, сокирами, револьверами і брутально лаючись, накинулася на робітників. Терміново до пустиря з усього Харкова було стягнуто НКВД, міліцію та пожежні частини. Впродовж двох днів тривали жорстокі бої в підземеллях. В хід пішли димові бомби, вода з пожежних рур, зброя. Влада тоді затримала дуже багато молодих порушників громадського ладу. Хто ж вони?

Це — безпритульні, себто діти, які не мають батьків. Чимало з них втратило батьків під час громадянської війни та голоду. Але між ними багато й таких, що стали жертвами застосування на практиці коллонтаївської теорії "вільного кохання", їх нікому утримувати та виховувати. Дуже довго в совєтському Союзі сотні тисяч безпритульних наводнювали великі міста, курорти, залізничні станції. Жили вони в підвалах та на горищах будинків, у каналізаційних колодязях, залізничних вагонах, або на порожніх місцях рили собі глибокі підземелля. Безпритульні існували з крадіжок та грабунків, об'єднувалися в досконалу організацію злодійського характеру. Влада не мала тоді сил із ними боротися.

В Кремлі нарешті зрозуміли всю згубність політики розвалу родини. Почали провадити різні обмеження при реєстраціях шлюбів та розлук. Коли раніше можна було впродовж одного дня скільки влізе офіційно "одружитися" й "розлучитися", то пізніше кожній особі дозволяли таке безкарно зробити на свойому житті тільки три рази. За більше треба було вже сплачувати штрафи. Та й це мало допомогло. Тоді влада запровадила аліменти. У випадку, коли чоловік, хоч і без шлюбу, десь прижив дитину, мусів на її утримання віддавати одну третину своєї заробітньої платні. Однак і це не дало бажаних наслідків, бо сплачувати аліменти масово уникали. Крім цього в самих родинах стали масово виникати потворні явища, які ще більше руйнували людський побут. Совєтська аліментна політика щодо родинного життя дуже влучно схарактеризована в такому дотепі:

— Зустрілися два чоловіки. Один запитує другого:

— Як справи?

— Нічого, трьом жінкам плачу аліменти.

— На які ж кошти сам існуєш?

— А моя дружина дістає аліменти від п'ятьох інших чоловіків, то ми так-сяк і перебиваємося.

І ось тепер уже совєтська влада видала такі закони, що зовсім унеможливлюють розлуки та зобов'язують батьків утримувати своїй дітей до цілковитого повноліття. Себто, з "метеликовою теорією" Коллонтай покінчено назавжди. Сьогодні в СССР суворо судять тих, хто розлучується, і тих, хто кидає своїх нащадків напризволяще.

Нова "шлюбна етика" в СССР за останні роки щільно наблизилася до колишньої царської, за якої існувало родове дворянство та інші привілейовані прошарки суспільства. З нею я вперше познайомився наприкінці минулої війни. В нашій частині захотів одружитися старший лейтенант Стрельцов. Про його намір довідалося командування полку. Стрельцова викликали до полковника й комісара. Там молодому офіцерові прочитали буквально таку мораль:

— Офіцер совєтської армії не має права одружуватися з ким завгодно, по першому поклику серця. Він мусить розумно підібрати собі дружину. Вона повинна походити з доброї родини, себто, щоб її батьки були або військові, або відповідальні партійні чи совєтські працівники. Наречена офіцера мусить уміти невимушено поводитися у великому почесному товаристві, носити гарні убрання, або грати на якомусь музичному інструменті. В неї також має бути приваблива зовнішність і не менше, ніж закінчена середня освіта. Коли всім цим вимогам дівчина, на думку офіцера, відповідає, то до одруження з нею йому належить виконати ще деякі формальності, а саме:

Привести свою наречену на офіцерські збори полку, так би мовити, на оглядини. З нею там познайомиться більше число офіцерів та їхніх дружин. Збори офіцерів полку винесуть свою ухвалу, чи надається дівчина стати дружиною їхнього колеги, чи ні. Остаточно одруження повинен дозволити командир полку.

Стрельцову пощастило. Його наречена відповідала всім поставленим вимогам. Але, як це вже далеко від: "робітничо-селянської влади", "диктатури пролетаріяту", "безклясового соціялістичного суспільства"! Хай тепер спробує простий совєтський робітник, чи колгоспник віддати свою дочку заміж за совєтського ж офіцера ! Навряд, чи з того щось вийде!

За подібним принципом одружують своїх дітей провідні партійні й державні діячі, починаючи від самого Сталіна. Ось вам "воля, рівність та братерство"! Сьогоднішня шлюбна політика совєтського Союзу скермована на штучне витворення каст високих урядовців, військових та... обездоленого люду.

Ще пару слів про виховання дітей за залізною заслоною в сучасних умовах.

Щоб довести оточенню свою цілковиту відданість існуючому ладові, батьки докладають усіх зусиль, щоб їхня дитина, насамперед, змогла розпізнати... Сталіна. В цьому совєтські люди дійшли до неперевершеної майстерности. Я сам безчисленну кількість разів спостерігав, як немовля, на руках у матері, чи батька, на звернення: — покажи, де "дядя Сталін", — починає очима водити по стінах і безпомилково тикне пальцем на портрет останнього.

Вічний страх за власну долю примушує совєтських людей вдаватися до такого потворного тресовання своїх дітей. Адже совєтська пропаганда скрізь і завжди наказує, що першим словом немовляти має бути "Сталін". Кожний подібний випадок нагадував мені мого маленького песика. За всяку шкоду я його легенько лупцював, приказуючи: — "а, що, будеш робити?" Він це речення затямив собі і коли ви просто голосно при ньому скажете: "а, що, будеш робити?" — песик завжди починав жалібно скавуліти.

Як діти трохи підростають, їх віддають до "жовтенят", себто водять їх до клюбів, де, поставлені партією вихователі, втовкмачують малятам, що перш за все вони повинні вважати своїм "батьком" Сталіна та безмежно любити його помічників. Пізніше діти стають "піонерами", а далі й комсомольцями. Там їх ще більше виховують у сталінському дусі. Так само діє і школа. Обов'язок родини — головним чином матеріяльне утримання, а душу майбутньої людини виробляє партія.

До речі, дітей завжди намовляють доносити на своїх батьків про їхні розмови дома, про те, як вони ставляться до Сталіна, партії, совєтської влади. Це проводять відверто й офіційно. Одному з таких малих "інформаторів", Павликові Морозову, совєтська влада навіть поставила пам'ятника. Культ найнижчого донощицтва й наклепництва в сталінському "соціялістичному суспільстві" прищеплюють людям ледве не з дня їхнього народження. Отже, нема нічого дивного, що в самій совєтській родині один одного побоюються й стережуться, бо ніхто не певний, хто на кого може подати обвинувальну заяву. Вуха НКВД розставлені й між найближчими родичами. А уявіть собі життя в громаді, у великій спільноті, в державі?! До чого його довела чергова диктатура?!

Започаткування зла: вічної нервозности, непевности, недовір'я, страху, примусового плазування перед Сталіним і по суті таємного співробітництва з НКВД, виходить уже з сучасної совєтської родини. В дальшому всі ці найбільш від'ємні суспільні риси значно вдосконалюють та поширюють на куди ширше оточення. Ось чому жити в тому суспільстві — нестерпно. Ось чому пригноблені народи за залізною заслоною в один голос твердять: — людина людині — вовк!

Далі буде.

Попередні статті:

Передмова

https://vasylfedorivzaporizhzhya.blogspot.ru/2017/08/ccc-p.html

1. А. ВИСОЧЕНКО: Новіші "адами" і "еви" та їхнє гріхопадіння

https://vasylfedorivzaporizhzhya.blogspot.ru/2017/08/blog-post_7.html

2. А. ВИСОЧЕНКО: Бунт бабів

https://vasylfedorivzaporizhzhya.blogspot.ru/2017/08/blog-post_10.html

3. А. ВИСОЧЕНКО: "Соціялізм" на трупах мільйонів

https://vasylfedorivzaporizhzhya.blogspot.ru/2017/08/blog-post_45.html

4. А. ВИСОЧЕНКО: Диктатура над пролетаріятом

https://vasylfedorivzaporizhzhya.blogspot.com/2017/08/blog-post_4.html